Рукопис, знайдений у Сараґосі

Наступного дня Ервас, заворожений радістю й одурманений надією, нав’ючив вісім мулів своїм твором, сам сів на дев’ятого й вирушив дорогою на Мадрид. Приїхавши до столиці, він спішився перед книгарнею Морено й сказав йому:

— Сеньйоре Морено, ці вісім мулів привезли дев’ятсот дев’яносто дев’ять екземплярів твору, тисячний екземпляр якого я маю честь вручити тобі особисто. Сто екземплярів можеш, сеньйоре, продати за триста пістолів на власну користь, а на решту випишеш мені рахунок. Я тішу себе надією, що весь тираж протягом кількох тижнів розійдеться, і я зможу підготувати друге видання, до якого додам певні пояснення, що під час друку спали мені на думку.

Морено, схоже, сумнівався щодо такого швидкого розпродажу, але бачачи дозвіл цензорів з Саламанки, прийняв пачки на склад і виставив у книгарні кілька екземплярів на продаж. Ервас же поселився в заїзді й, не тратячи часу, негайно приступив до пояснень, які хотів додати до другого видання.

Коли минуло три тижні, наш геометр вирішив, що час навідатися до Морено по гроші за продані книжки й що принаймні тисячу пістолів він принесе додому. Тож пішов і на превелике розчарування дізнався, що досі не було продано жодного екземпляра. А незабаром він отримав ще відчутніший удар, бо, повернувшись додому, застав там придворного альґвасила, який наказав йому сісти в закриту карету й відвіз до Сеґовійської в’язниці.

Здається дивним, що з геометром повелися наче з державним злочинцем, але причина була така: екземпляри, які були виставлені в книгарні у Морено, потрапили незабаром в руки кількох цікавих, які часто відвідували цю крамницю. Один з них, прочитавши заголовок «Розкриті таємниці аналізу», сказав, що це має бути якийсь пасквіль на уряд; другий, придивившись уважно до заголовка, додав із злостивою посмішкою, що це, безумовно, сатира на дона Педро де Аланьєса, міністра фінансів, бо «аналіз» є анаграмою прізвища «Аланьєс», а дальша частина заголовка, «про нескінченно малі в усіх вимірах», явно стосується того міністра, який дійсно був фізично нескінченно малий і нескінченно огрядний, морально ж — нескінченно пихатий і нескінченно вульґарний. З цього жарту легко зробити висновок, що постійним відвідувачам книгарні Морено можна було говорити все і що уряд поблажливо дивився на цю малу хунту насмішників.

Ті, котрі знайомі з Мадридом, знають, що в певних відношеннях простий народ у цьому місті рівний вищим класам; його займають ті самі випадки, він поділяє ті самі погляди, а жарти, що народжуються у вищому світі, передаються на вулицях з вуст у вуста. Те саме сталося зі шпильками відвідувачів книгарні Морено. Незабаром усі цирульники, а за ними й простий народ знали їх напам’ять. Відтоді міністра Аланьєса не називали інакше, ніж «Аналіз нескінченно малих». Цей достойник уже звик до нехоті, яку викликав у народі, й не звертав на неї ніякої уваги, але зачеплений часто повторюваним прізвиськом, він одного разу запитав у секретаря, що воно значить. І отримав відповідь, що початок цьому жартові дала певна математична книжка, яку продають у Морено. Міністр, не входячи в деталі, наказав спершу ув’язнити автора, а потім конфіскувати весь тираж.