Рукопис, знайдений у Сараґосі

Ервас, не знаючи причин свого покарання, замкнений у Сеґовійській в’язниці, позбавлений пер і чорнила, не маючи уявлення, коли його випустять на свободу, вирішив, аби розвіяти нудьгу, пригадати собі подумки все, що він знав, тобто відновити в пам’яті все, що йому було відомо з кожної науки. І тоді він з великим задоволенням побачив, що справді може охопити весь об’єм людських знань і що міг би, як колись Піко дела Мірандола, успішно виступити в диспуті de omni scibili[46].

Охоплений бажанням уславити своє ім’я в ученому світі, він вирішив написати твір у ста томах, який мав містити все, що люди знали в ті часи. Він хотів видати його анонімно. Публіка, без сумніву, думала б, що твір цей є витвором якогось наукового товариства, і тоді Ервас хотів оприлюднити своє ім’я й одразу здобути славу й репутацію всебічного мудреця. Треба визнати, що сила його розуму дійсно відповідала такому грандіозному задуму. Сам він відчував це дуже добре й усією душею віддався своєму наміру, який ублажав дві пристрасті його душі: любов до наук і честолюбність.

Так для Ерваса швидко минули шість тижнів; після цього його викликав до себе комендант замку. Там він застав першого секретаря міністра фінансів. Той з певною пошаною вклонився йому й сказав:

— Дон Дієґо, ти хотів увійти в світ без жодного опікуна, це було дуже нерозважливо; тож коли тебе оскаржили, ніхто за тебе не заступився. Тобі закидають, що ти свій аналіз нескінченно малих величин скерував проти міністра фінансів. Дон Педро де Аланьєс, слушно розгнівавшись, наказав спалити весь тираж твого твору, але задовольнившись цим покаранням, він дарує тобі своє пробачення і пропонує місце контадора[47] в своїй канцелярії. Тобі будуть довірені певні рахунки, заплутаність яких часом справляє нам клопіт. Покинь же цю в’язницю, до якої ти ніколи більше не повернешся.