Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Сисой аж витяг голову на знак ще більшого здивування. Аж про цигарку забув, що майже погасла в його руці.
— Ого! — згукнув. — Оце сказав! А то. чому?
— А тому, що... Я тобі скажу словами самої партії... Хочеш?
Павло встав і підійшов до етажерки з книжками, узяв звідти одну брошуру, розгорнув і, стоячи, прочитав:
— „Наша партія на Україні спирається на робітничу клясу, що її більшість говорить по-російському. Так само — Павло підкреслив це місце інтонацією — росіяни з походження є й більшість наших старих більшовицьких кадрів." Це, як ти знаєш, із „Тез ЦК і ЦКК про підсумки українізації"... Ну, от візьмшо, наприклад, тебе... я говорю з тобою, як із своїм... Ти дисциплінований член партії, ти виконуєш постанови, але чи може виникнути в тебе спонтанно ініція-тивна думка, наприклад, про справжню українізацію нашої головної контори? Постанови ж ЦК не можуть передбачати всі такі деталі... ,
Сисой хотів щось сказати, але Павло перебив його:
— Ні, дай мені скінчити думку! Цього ти не зробиш... і досі не зробив з тієї простої причини, що, поперше, тобі це не болить, а подруте, тобі самому було б важко говори ти нерідною мовою. Але ти ще не найгірший: ти от хоч сяк-так мриґаєш по українському. А більшість же наших партійцїв такі, що для них це просто фізично неможливо — говорити українською мовою. А крім того, ти не можеш заперечити, що є серед них і справжні великодержавні шовіністи, Що просто не визнають українського народу, його мови й культури.
— Та є, — озвався Сисой. — Я цього не заперечую.
— Ну, отож. А тимчасом українці в КП(б)У, як про це сказав Шумський, — це пасерби в партії. І чи репрезентує, наприклад, наша заводська партійна організація національні інтереси більшосте нашого робітництва, українців з околишніх сіл: Діївки, Мануйлівки, Мандриківки тощо? Це люди, що колись, ще за царя, творили „Просвіти", жили й хочуть жити своєю національною культурою. І якщо хтось із них уже й у нашій партії, то вони не можуть задавати тон...
— А хто, наприклад, тобі забороняє задавати тон? — сказав Сиоой. — Виступати на зборах по-українському, вимагати цього від інших?
— Хто? Наче ніхто — і всі. Тут, бачиш, виходить така чудасія: одні витріщають здивовано очі, другі лякаються (кого ДПУ „потурбувало" якось), а Саркісов, можливо, такі випадки й реєструє. От я чув — немає ваги, від кого, — що з Москви є таємне розпорядження до місцевих секретних інформаторів брати на замітку тих, хто цікавиться „Історією України-Руси" М. Грушевського. Чи не дивовижа це? Авторові дозволено повернутись на Україну, він живе й науково працює в Києві, а читачів його писань беруть на замітку. і.вже, мабуть, таки краще балакати не по-українському.
— Ет, перебільшуєш, — махнув рукою Сисой, і взяв запалювати нову цигарку. — Коли є відповідні постанови партії й уряду, — мюжна дещо робити.
— Не перебільшую. А крім того, я ще не все сказав. Я ще не сказав, що, крім росіян, у нашій партії є ще жиди, що теж не зацікавлені в тім, щоб КП(б)У щиро репрезентувала інтереси українського народу. Як жителі міста, вони всі зрУ' сифіковані і, як відомо, навіть активно чинять опір українізації. Ти ж читав виступ Ларина...
— О. та так можна й до антисемітизму докотитися... Павло заходив по хаті — знак, що він почав навіть
хвилюватися.
— Чому це так? — сказав. — Як Тільки починаєш відзначати якісь хиби в жидів, так і антисемітизм? Коли говоримо про хиби в інших народів, — нічого, це можна, а в жиідів. — «антисемітизм А тимчасом коли я кажу про їхній опір українізації, то я тільки констатую факт. Я не замовчую таких жидів, як Ліпшиць, що вирісши в селі, знає українську мову. Але скільки їх, таких ліпшиців? Тільки ж і про Ларина я скажу: він, як і більшість жидів, що оббулися в російській культурі, як у своїй радній, виступає проти українізації й бі-лорусизації, виходячи з реальних умов життя. Практично беручи справу, він, з огляду на життьові умови, просто не потребує української мови, йому з російською мовою зручніше, краще, просторіше. Він же з російською мовою може робити кар'єру в маштабі всього СРСР! А українська мова цей маштаб звужує до меж самої України. Я скажу навіть більше, він не потребує з цих міркувань і своєї жидівської — їдиш...
— Ну, це вже ти... — хотів був заперечити Сисой, але
Павло знов його перебив.
— Не віриш? Тоді я прочитаю відповідне місце з його статті...
Павло взяв з етажерки журнал „Большевик" і прочитав:
— „Якщо ж жидівських дітей змалку примусово учити в школах по-жидівському, громадську роботу в Комсомолі і т. д., „беручи на увагу національний склад осередку (як сказано в райкомі ЛКСМ), перевести на жидівську мову тощо, то майбутній жидівський ремісник, торгівець (кооперативний) не зможе взаємнитися з більшістю людности України. Примусово „євреїзувати'' на Україні, в Білорусі чи в РРФСР ту частину жидів, що говорить лише російською мовою — це значить чималою мірою позбуватися їх як конкурентів у справі обслуги міста й села ремеством, торгівлею й громадською службою. Цим — до речі — й пояснюється гострий характер протестів жидівської людности проти випадків примусової євреїзації"... От бачиш!