Українське письменство

Потреба в такому виданні відчувається досить гостро. Давно і без повороту одійшли в минуле часи, коли можна було задовольнятися короткими ювілейними замітками, наївно-патріотичними промовами та всякого роду публіцістичними препараціями Шевченка. Нові спостереження, часткові студії, нещодавно опубліковані сирові матеріали виразно показали нам, що обидві засновані на джерелах біографії поетові перестаріли; що тексти Шевченка все ще чекають строго критичного, справді наукового видання; що давнє українофільське трактування Шевченка, як обдарованого інтуїцією мужика, без знань і освіти, «народного поета», котрий ніби дістав від народу доручення співати про нього і замість нього, давно уже захитане і готове поступитися новим, реальнішим поглядам. На порядку дня стоїть тепер детальне і пильне вивчення всього, що стосується Шевченка — біографічних фактів, текстів, громадських поглядів, оточення і впливів, мистецької техніки, — і при тому вивчення, що озброєне методом і здібне при потребі порвати з навичними поглядами і готовими схемами.

Зміст соробкоопівського збірника досить багатий і різноманітний. Він складається з дванадцяти статей різних авторів. Тема статей з різних обсягів шевченкознавства, але всі (чи то майже всі) вони стоять в руслі нових поглядів на творчість поета. Одні з них досліджують дані біографічного порядку, другі — поетику, треті — світогляд Шевченка і його місце в історії громадянства; нарешті, четверті — психологію його творчості. Окремо стоїть праця академіка О. П. Новицького, що характеризує Шевченка як маляра, детально розглядаючи відомі його автопортрети (до статті додано 5 репродукцій на окремих аркушах і одна в тексті).

Про громадське значення Шевченка та його громадські погляди говорять три статті: акад. С. О. Єфремова «На нерівних позвах» («Шевченко і самодержавіє»), П. П. Филиповича («Шевченко і декабристи») та О. К. Дорошкевича («Шевченко в соціалістичнім оточенні»). Стаття С. О. Єфремова, вступна, написана з властивим авторові мистецтвом, злегка намічає ту лінію, яку поглиблюють два інших дослідники. Громадські погляди і оцінки Шевченка свідчать не тільки про його геніальну інтуїцію, а і «про ясне розуміння, твердий напрям», повну зорієнтованість у «шляхах історичного процесу». Цю думку П. П. Филипович уґрунтовує аналізом Шевченкового відношення до декабристів та виявлення літературних впливів на Шевченка К. Ф. Рилєєва; а О. К. Дорошкевич підводить під неї цілий ряд даних, що вказують на знайомство поета з «могутніми шуканнями соціалістичного світогляду передмарксової доби».