Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Та була в цьому приміщенні одна людина, далека від будь-якого сну, не тільки цього денного, а й справжнього, нічного, людина, що зовсім не спала попередньої ночі, готуючись до цих зборів. І сиділа та людина сама-одна на одному з передніх ослонів, але ближче до стіни, немов би ховалась у ЇЇ, тієї стіни, тінь. То був інженер сталеварного цеху Павло Перемітько, що його на цих зборах мали приймати до партії. Він був у такому стані, що й сам не міг би сказати, що було йому більше до мислі — чи щоб ті збори починались, чи, навпаки, щоб те, що мало статись, віддалилось якнайбільше. На виду був блідий, аж сизий, немюв на той вид кидала свій відбиток синя спецівка, що в неї був одягнений, — пом'ята спецівка і пом'ятий від безсонної ночі вид. Та й сидіїв він, Перемітько, свідомо в затінку, щоб не всякому було видно його болючу заборсаність, тупий без-
вихід.
І ним, справді, до которого часу ніхто не цікавився. Щоб заповнити час, окремі люди перекидалися деякими незначними словами, цікавими тільки для них самих.
...— Я йому позичив червінця, як захворіла в нього жінка, — механічно сприйняли Періемітькові вуха розмову двох робітників, що сиділи недалеко від нього, — а він і досі не віддає...
— А ти подай заяву до „місцевкому"... Треба провчити гада! Він і мені винен...
— Та доведеться, мабуть...
Отже, в людей звичайні буденні справи, а в нього ж... „бути чи не бути"! Тепер бо в нього були ще й додаткові здогади про можливу причину втягання його в партію. Мо-же. — так він те пері думав, — ДПУ знає про його минуле, а тільки хоче, щоб він про це прилюдно сказав. Послухають його сповідь, поглузують, а тоді заарештують! Або як не скаже, заарештують за те, що затаїв „злочинне минуле". Отже, хоч круть-верть, хоч верть-круть. — біда...
Перед самим початком збор'в до нього привітався тільки один чоловік — Саркісов, один з його ручителів. Кивнув здаля головою — і посміхнувся аагадковою східньою усмішкою. Сисой Мітяєв прийшов, як уже збори почалися: директор заводу міг і спізнитись. Сів недалечко від свого зятя, але не біля нього. Коли Перемітько скинувся поглядом з його масними скалками-очима, то не знайшов у них, у тих його очах, нічого, в його становищі потрібного — ні підбадьорювання, ні перестороги, щоб був обережний. Сисой був, бачилося, просто сонний, такий же млявий, як і всі інші примусово-присутні на цих зборах. І мимохіть тепер зять про нього подумав: „Як може бути така млява людина, така непорадна голова керівником великого- підприємства?" Він же ніяк не справдив того сподівання, що його висловив був Перемітько при першій із ним зустрічі! Але підприємство, очевидячки, існувало само собою, праця йшла завдяки на-ладнаному апаратові, інженерам, робітникам, що мали досвід ще з передреволюційного часу. А директор насамперед повинен бути політично-бездоганний, партієць з революційними заслугами. І ці дані в Сисоя якраз були. А взагалі його — як і всіх більшовиків — сила була, мабуть, у тривалій тяглості російської держави й побуту, що тепер, після революційного струсу, знов навіть на Україні відновилась, — ця майже стихійна сила. Такою силою, на думку Лева Толстого, Кутузов переміг колись Наполеона. До речі, і в фігурі в Сисоя було щось спільне з Кутузовим — важка огрядність, нехапливість у рухах... Еге, сила більшовиків була у тому, що вони ту державність продовжували.
Боліла трохи Перемітькові Сисоєва байдужість до його долі, кінець-кінцем, до його сестри долі. Але — цього Перемітько також був свідомий — що той міг у такій ситуації робити?
Після деяких дрібних справ збори перейшли до Перемітькової. Секретар організації, нічим ніевідмітна від решти присутніх сіра людина, тільки з щербиною в передніх зубах, оголосив його заяву, назвав прізвища ручителів, ті виступили з короткими додатніми характеристиками, а потім запропоновано Перемітькоеі розповісти про своє минуле...
Оті сторонні і, кінець-кінцем, недоречні в цій ситуації думки про Мітяєва, завод і силу більшовиків, жахлива розкиданість у голові відірвали були якось Перемітька від слухання того, що до нього відносилось, — тож він навіть не зразу почув звернені до нього слова. Не почув — а потім підскочив, мало вголос не вимовив: „Ху, ти чорт!" І, вже йдучи до президіяльного столу, ще раз оглянувся на Сисоя, щоб востаннє перевірити його мовчазну санкцію на... брехню.