Прощавай, рудий кіт
- Автор: Унт Маті
- Язык: украинский
- Переводчик: Алевтина Спрогіс
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Прощавай, рудий кіт». Краткое содержание книги:
Маті Унт назвав свій твір «наївним романом». І справді, на перший погляд він ніби наївний. Але саме ця «наївність» чудово передає характерне для молодої людини сприйняття світу — свіже, безпосереднє, щире. «Наївний роман» дуже швидко став однією з улюблених в Естонії книжок для підлітків. У виданні 1967 року, звертаючись до читачів, Маті Унт пише: «Готуючи нове видання «Рудого кота», я зробив деякі виправлення, бо альманах «Тіпа-Тапа» вийшов ще 1963 року, тобто давненько, і «наївність» роману тепер видалася мені занадто вже наївною. Але разом з тим я знаю, що перероблений в аспекті 1967 року, роман досить багато втратив би. Тому я обмежився переважно скороченням, а також замінив деякі надто великі «наївності» на менші. Сподіваюся, я не засмутив цим прихильників наївності і загальна наївність усе-таки, лишилась».
«Прощавай, рудий кіт» — це художня сповідь молодої людини! нашого часу, юнака, котрий чесно заявляє, що в людині він ставить найвище, яким хоче бути сам, сміливо виступає проти міщанства в усіх його проявах.
В цьому найбільша цінність «наївного роману» Маті Унт.
— Взагалі, я знаю все. Але хочу почути це з ваших уст…
Корнель постукав пальцем по склу на столі.
— Весь клас хоче про це знати!
— Я не хочу… — мовив хтось несподівано. Це був Андо.
Велике спасибі тобі, Андо!
— Тихше! — Корнель майже кричав. — Я чекаю. Ви, Андо… і так усе знаєте… звісно, ви не хочете…
— Я не можу відповісти на це запитання, — мовив Аарне. Він стояв дуже рівно.
— Тоді за вас відповім я… Ви всі ці дні гуляли з дівчиною. Ви занедбали навчання! Звісно, це ваше діло, хочете закінчити школу чи ні, одначе я змушений за вас відповідати. Тепер скажіть: коли цьому буде край? Що я маю відповісти вашій матері?
Знову мовчання.
— Я чекаю!
— На це запитання не можна так відповісти.
— Як?
— На це запитання не можна відповісти «так» чи «ні».
Всі думали, що Аарне лізе на рожен. Невідомо, чим ця історія скінчиться… В усякому разі всі принишкли. Аарне повторив:
— Я не можу відповісти на це запитання.
Корнель розумів це й сам. Він раптом обм'як, якось враз перетворився на старого і стомленого.
— Добре, я вживу заходів. Можете йти!
І вийшов з класу.
Для Аарне цей день був днем невдач. Становище настільки трагічне, що він взагалі не думав про його причини.
Йому осоружився весь світ. Світ був сірий. Аарне ненавидів Корнеля за його незрозумілий напад.
Вони з Андо вийшли зі школи. Заметіль вкривала дорогу і площу наче покривалом з білої марлі.
— Навіщо він все-таки зробив це?
Андо був серйозний. Те, що сталося, хлопець переживав глибше, ніж будь-хто в класі. Річ не тільки в тому, що страждав друг. Андо знав: таке може статися і з ним. Він би не сперечався. Ні, він би мовчав до кінця.
— Безперечно, в нього є своя мета.
— У тебе залізна логіка.
— Може, він намагається тебе перевиховати?
— Як? — спитав Аарне.
— Він хоче з тебе зробити людину. Так же?
— Хіба я не людина?
— Може й людина… Подивись у дзеркало!
Аарне похитав головою.
— Я не здамся, — сказав він.
Андо махнув рукою.
— У житті ми завжди повинні підкорятися.
— А я не підкорюсь. Я зроблю так, щоб мені ніхто не міг дорікнути. Почну вчитися. Ще побачимо.
Андо хотів сказати: «Що ж, тоді, вважай, Корнель переміг — адже йому саме цього й треба». Але він чомусь промовчав, тільки сам до себе всміхнувся.
У центрі міста диміли труби, вітер гнав дим назустріч снігові. На вулицях безлюдно.
Вони розпрощались. Андо увійшов до під'їзду свого п'ятиповерхового будинку. Великі скляні двері зачинилися за ним. Аарне лишився сам. Вечоріло. Він не міг ні про що думати. У правому черевику противно чвакало. Стало холодно… Чому мати написала Корнелю? Що це означає? Тітонька Іда? Нічого не розумію…
Що буде з мамою, якщо їй розпишуть усю цю історію? Вона, мабуть, почне плакати.
Засвітилися вуличні ліхтарі. Все було таке гнітюче. Він увійшов до свого жовтого будинку.
Тітонька Іда не проронила жодного слова. Поставила на стіл тарілку, налила чаю і пішла з кухні.
Тиша…
Тітонька пішла, як завжди, плести, а її сестра давно вже спала. Лінди, певно, не було вдома. Аарне згадав про Майю. Цікаво, чи Майя вже знає? Що вона думає? Хлопець відсунув тарілку. Раптом йому захотілося почути голос Індрека. Чия ж правда? Хіба кохання — злочин? О легковажність!.. Було вже близько десятої вечора. Корнель завжди був для Аарне наче батько. А тепер? «Як я ненавиджу його!» — думав хлопець. Але з другого боку… «Я — егоїст». Він підвівся і пішов спати. Йому збиралося на плач, але не було сліз. Попереду ще стільки неприємностей. Завтра буде видніше.
ДЕНЬ ШУКАНЬ
«…Повір, на світі багато дівчат, кращих за мене. Аарне, всі твої неприємності останнім часом сталися через мене. Я не хочу, щоб ти страждав. Я боюсь. Я не варта того, щоб ти страждав. Таких турбот варта краща і розумніша людина. Повір мені, любий!.. Я не хочу бути нещасною. Майя».
Дівчина сиділа, схиливши голову на руки. Аарне поклав листа на коліна і чекав, коли Майя підведе очі.
— Ти чуєш…
Майя затулила обличчя руками. Але хлопець побачив її перелякані очі.
— Навіщо ти написала цього листа? Скажи, будь ласка.
Нарешті дівчина опустила руки. На щоці лишився червоний слід. Голос її тремтів.
— Скажи, а ти не боїшся? Ти не боїшся, що, може, колись пожалкуєш за цим?
— За чим?