Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Встав, пройшовся кабінетом, визирнув у вікно й роздратовано відійшов — і тут повно майданутих. Ними просто кишіла вулиця; їх видно одразу — з патріотичними стрічками, чомусь радісні, ділові і заклопотані. Одні несли на Майдан торби — з продуктами, з одягом. Інші — самі туди йшли, схоже, з ночівлею, хтось повертався, відбувши день… Вечірнє світло ліхтарів згори заливало їх позолотою і вони були схожі на мурашок, що виконують свою метушливу генетично сплановану тисячоліттями роботу.
— Верить никому нельзя, — пробубнів під носа, — шо не хохол, то Петлюра з биндерой. Даже этому «Пан Пэтро», заслужэный вчытэль Украйины со стажем»… Такому точно доверять нельзя. Шо у него там в мозгах, кто его знает?
Дисперсні суспензії
Перед Водохрещем у всіх почався кашель. Затяжний, важкий, до памороків, до втрати свідомості. В горлі у всіх дерло чи то від пічки, що хоч-не-хоч чаділа, чи то просто по наметовому містечку пішла інфекція. Погода цьому сприяла — вологість, мряка, холод, такий, що пронизував до кісток. Лікарі Майдану рознесли по наметах ліки від кашлю, противірусні, протизапальні. Та вони допомагали мало. Народ хворів. Побічними симптомами у багатьох стали шлункові розлади, масова печія. Між майданівцями пішов поголос, що все це не просто так, що їх труять. Хтось розповідав, що менти розпилюють над Майданом «дисперсну суспензію» із перцевим газом і завезеним з Росії новим типом вірусу, від якого люди стають безвільними і слабкими. Правда чи ні, але повстанці масово хворіли. І їхні болячки лікувались погано.
Та поки що не хворів ніхто в наметі взводу «А». Народ тут був, що називається від плуга, і навіть кашляючи від «дисперсної суспензії» лікувався здебільшого народними методами. Мишко саме отримав пенсію, тому в обід на столі з’явилась акційна пляшка віскі. Хлопці активно нарізали лимони, чистили часник, цибулю; якась добра душа виставила на стіл банку з медом.
— Тут хворіть не можна, — завив Мишко. — Бо можуть вилічить так, що до світлої побєди Майдана над врагами України можна в лучшем случає дожить в інвалідной коляскє. А то й не дожить вовсє. У них тепер закони, вони тепер нас можуть пиздить і убивать согласно їхніх законів. Або просто травить, як тараканов.
— Ну да, тепер ми тут кожен день під Богом ходимо, — погодився Дід. — У них влада і закон.
— Та дєло даже не в том, — підключився до розмови Бача, дядько з пудовими кулаками і добрими-предобрими очима. — Мишко тут у нас якось заболів…
І хлопці, перебиваючи одне одного та уточнюючи перебіг подій, розповіли таке… Коли Мишко зліг з хворобою, увечері в намет прийшов лікар. Поміряв взводному температуру, тиск, подивився горло, зробив йому укол, шприц викинув у пічку і пішов геть. Мишко заснув важким в’язким сном так, що зранку бійці його ледь розбудили. Лікар знову прийшов до сніданку, випив з ними чаю, знову зробив Мишкові укол і вийшов з намету. Дивним було те, що він прийшов зі шприцом, у якому вже були «заряджені» ліки, а після ін’єкції він удруге викинув штрикавку в буржуйку. Взводний знову заснув на цілий день так, що його ніхто не міг добудитись. Це здалося бійцям підозрілим, тому ввечері, коли лікар знову намагався зробити Мишкові укол, йому цього не дозволили, викликали комендатуру і віддали того типа їм. Насправді цього «доктора Зло» ніхто не знав, він не був у штаті майданівських лікарів. Як з’ясувалося, «ліки», що він колов, були потужними антидепресантами, які використовують у лікуванні психічних розладів. Потім взводного ще довго «витягали» із того стану, коли він не міг самостійно зробити навіть кілька кроків. На жаль, через свою недосвідченість бійці самі не допитали «лікаря», а довірились комендатурі. Що з ним сталось і куди він подівся потім — ніхто не знав, хоча ходили чутки, начебто його бачили в Київраді.
— Ось така хуйня у нас тут твориться, — сказав хтось із бійців, коли закінчили розповідати цю історію.
І справді, іншим словом це не можна було назвати… Взагалі, у розповідях та спогадах про Майдан і досі повно патетики, возвеличення людей, які там «стояли». Насправді серед повстанців було «всякої тварі по парі» — багато всяких типів, з різними поглядами, вподобаннями, історіями, котрі й привели їх у лави повстанців. Вони були такими, як усі в цій країні, зі своїми мухами і тарганами в головах. Просто більшість із них були звичайними патріотами. Але були тут і туристи, випадкові пасажири, любителі пригод, халяви, екстриму… А траплялися й інші — ті, котрі на Майдан прийшли зробити кар’єру, прославитись, заробити гроші, досягти влади, як це вдалося кільком «патріотам» на «помаранчевому майдані». Один такий герой апельсинової «революції» одразу після перемоги Ющенка приїхав у своє забите село на Тернопільщині на «бентлі» ціною у сто двадцять тисяч доларів. Для декого це був достойний приклад, який варто наслідувати. І його послідовники активно терлися біля кухонь, складів, в штабах, партійних структурах і особливо багато їх було біля сцени.