Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Критика » У задзеркаллі 1910—1930-их років
У задзеркаллі 1910—1930-их років - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

У задзеркаллі 1910—1930-их років

Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:

Пропонована книга є цікавим, несподіваним поглядом на так званий «радянський» культурний процес 1910—1930-х років XX століття: крізь своєрідне «задзеркалля» офіційної епохи і зсередини — через листування, спогади, щоденникові нотатки. Зокрема, йдеться про взаємовідношення життя й мистецтва, влади й діячів культури, їх роль та місце в умовах радянської ідеології.
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
1 ... 204 205 206 207 208 209 210 211 212 ... 231
Перейти на страницу:

Коли ж любовна евфорія авторів з 1920—30-их, наче в нещодавніх безхребетних символістів, змінювалась на більш прозаїчне захоплення з приводу власного звільнення з пут кохання, то навіть після романтичних стосунків Ю. Смолич міг цинічно закинути своїй подрузі, відомій поетці-валькірії Раїсі Троян, цілком «пролетарську» відвертість: «Ви просто блядь, — сказав я, дозволивши собі грубість, бо я був справді обурений, мені було гидко, і вона, справді, заслуговувала цього». Обурена дівчина, якій закидали «безладні статеві стосунки», звичайно, заперечувала, мовляв, їй притаманні якраз «ладні статеві стосунки», і тут уже нікуди було подітися від чистісінької правди життя. У 1928-му році з Москви приїхала група російських письменників. Їх було четверо. За тиждень, що вони пробули в Харкові, всі вони по черзі ставали коханцями Раї Троянкер, відомої поетки. Згодом у Харкові засідало Бюро міжнародної революційної літератури, на якому зібралися англійці, французи, бельгійці, німці, угорці, ще й китайці. Майже всі вони так само перебули коханцями Раї, затятої німфоманки. Коханцем Раї став навіть Панаїт Істраті, про якого ходили чутки, що він педераст. «Я перевірю сьогодні ж, чи правда», — закинула своєму приятелеві Ю. Смоличу дівчина, яка наслідувала відомий принцип Л. Брік про те, що «знайомитися найкраще у ліжку», і тієї ж ночі була з Панаїтом Істраті. «Він, справді, педераст, і мені пощастило дати відчути йому, що я — хлопчик, — розповідала згодом, — але після того йому прийшлось зробити відкриття, що й з жінкою він може бути мужчиною. Він був приємно вражений, але розчарований».

Як бачимо, здебільшого поважні, порядні люди. Революційні письменники, з-поміж яких траплялися навіть культурні педерасти. Може, патологія була в Раї Троянкер у стосунках з революцією? «Рая посміхнулась посмішкою, яка може звалити навіть пустельника, і сказала, що вже була в кількох лікарів, назвавши тут же імена найвідоміших невропатологів і психіатрів, але щоразу візит закінчувався тим, що світила науки теж ставали її коханцями». Так, історії дуже відомі такі «світила науки», і той самий добрий доктор Чехов уточнював, що «жінку краще тарганити на канапі». Щоправда, у 1920—30-их кохалися всюди, навіть у лікарняних кабінетах, де, як свідчить Р. Троянкер, «Сєрґей Алєксандрович довго просив взяти його член в рот, але було вже ліньки, і тому погодилася взяти лише в руку».

Річ у тім, що, як пояснювала своєму високопоставленому приятелеві Ю. Смоличу вищезгадана Рая Троянкер, її приваблювала навіть не зміна людини, бо вона не встигає пізнати людину, з якою зійшлась — інколи це буває лише раз, і цих «разів» були вже сотні за кілька років її жіночого життя, її тягне «просто зміна мужського члена — що він може бути інакший, не такий, як у попереднього коханця — більший чи менший, товщий чи тонший». Словом, її непереможно збуджує сама думка, що «ось стоїть мужчина і його член ще не був у ній». Нещасна пролетарська поетка навіть питалася в Ю. Смолича, чи треба їй покінчати життя самогубством, бо взагалі хочеться жити, і «стільки ще є мужських членів, які не побували в ній». Щоправда, питалася за пікантних, як завжди, обставин, користаючи з «символістської» безпомічности письменника, коли той перебував у лікарняному ліжку, що додавало ситуації декадентського смаку. «Рая підійшла до мого ліжка, — згадував Ю. Смолич в „Інтимній сповіді“, — під халатиком вона була зовсім гола — одвернула ковдру і лягла поруч зо мною, не скидаючи халатика. — Ви вже випили молоко? — спитала вона так, немов би щовечора так питала».

Отже, дарма було новим панам радянської України звинувачувати у смертних гріхах тих, кого вони на ті самі гріхи виховали, організували, налаштували. Адже через вищезгадані любовні метаморфози з повіями, педерастами, лікарями й хлопчиками писалися «революційні» книжки, в яких таврувався міщанський побут, любовні пригоди та інша буржуазна аморальність, а насправді приховувалась або власна незмога кохати, або потаємні грішки. Через блудливе кохання до чергової музи в авторів пролетарської літератури відбувалась своєрідна сублімація письменницького лібідо з похмільним катарсисом і деперсоналізацією «революційної» ідеї. Себто жінка важила більше, аніж друг, товариш і брат. Лише вряди-годи цінувалась її професійна відданість чи то подружній, а чи просто дружній справі, і зазвичай забувався талант виховувати мужчину, що знаходився поруч. Мабуть, історія 1920-30-их не була б тим, чим вона стала, без деяких, виключно «жіночних» жінок, довкола яких купчились, обтиралися, спалахували й надихалися кращі люди цієї незбагненної епохи. Ліля Брік, що надихала на життя і смерть В. Маяковського. Раїса Троянкер, у яку був закоханий письменник Ю. Смолич. О. Пілінська, яку боготворив поет В. Свідзінський. О. Теліга, якою надихався теоретик націоналізму Д. Донцов. Сімейство сестер Синякових, до яких вчащала строката футуристична публіка, і зокрема В. Хлєбніков, Н. Асєєв, В. Єрмілов. «Вєра при бажанні могла б стати талановитою письменницею, але вона так палко вірила в талант Набокова, що вирішила: буде більше користи, якщо вона стане допомагати йому, а не писати сама», — свідчить про дружину письменника біограф С. Шіфф. «Спинила друга пляшка, що її підставила моя дружинонька, коли побачила, що я, чого доброго, справді можу зірватись», — признавався М. Куліш щодо своєї «старенької». «Хоча Ванда Тосканіні-Горовіц і називала себе безталанною, вона безумовно була зіркою. Вона була одночасно й боязка й безстрашна — ця жінка, що цілком присвятила себе чоловіку», — довідуємось про ту саму подружню «вірність», чи пак жертовність із життя-буття Горовця. Натомість нинішня В. Нарбікова підсумовує: «Усе-таки письменник — дурень або дурник. З дурня можна спитати. З дурника — ні. Натомість жінка буває цілковитою дурепою, може комусь зламати життя».

1 ... 204 205 206 207 208 209 210 211 212 ... 231
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)