У задзеркаллі 1910—1930-их років

Як бачимо, здебільшого поважні, порядні люди. Революційні письменники, з-поміж яких траплялися навіть культурні педерасти. Може, патологія була в Раї Троянкер у стосунках з революцією? «Рая посміхнулась посмішкою, яка може звалити навіть пустельника, і сказала, що вже була в кількох лікарів, назвавши тут же імена найвідоміших невропатологів і психіатрів, але щоразу візит закінчувався тим, що світила науки теж ставали її коханцями». Так, історії дуже відомі такі «світила науки», і той самий добрий доктор Чехов уточнював, що «жінку краще тарганити на канапі». Щоправда, у 1920—30-их кохалися всюди, навіть у лікарняних кабінетах, де, як свідчить Р. Троянкер, «Сєрґей Алєксандрович довго просив взяти його член в рот, але було вже ліньки, і тому погодилася взяти лише в руку».

Річ у тім, що, як пояснювала своєму високопоставленому приятелеві Ю. Смоличу вищезгадана Рая Троянкер, її приваблювала навіть не зміна людини, бо вона не встигає пізнати людину, з якою зійшлась — інколи це буває лише раз, і цих «разів» були вже сотні за кілька років її жіночого життя, її тягне «просто зміна мужського члена — що він може бути інакший, не такий, як у попереднього коханця — більший чи менший, товщий чи тонший». Словом, її непереможно збуджує сама думка, що «ось стоїть мужчина і його член ще не був у ній». Нещасна пролетарська поетка навіть питалася в Ю. Смолича, чи треба їй покінчати життя самогубством, бо взагалі хочеться жити, і «стільки ще є мужських членів, які не побували в ній». Щоправда, питалася за пікантних, як завжди, обставин, користаючи з «символістської» безпомічности письменника, коли той перебував у лікарняному ліжку, що додавало ситуації декадентського смаку. «Рая підійшла до мого ліжка, — згадував Ю. Смолич в „Інтимній сповіді“, — під халатиком вона була зовсім гола — одвернула ковдру і лягла поруч зо мною, не скидаючи халатика. — Ви вже випили молоко? — спитала вона так, немов би щовечора так питала».

Отже, дарма було новим панам радянської України звинувачувати у смертних гріхах тих, кого вони на ті самі гріхи виховали, організували, налаштували. Адже через вищезгадані любовні метаморфози з повіями, педерастами, лікарями й хлопчиками писалися «революційні» книжки, в яких таврувався міщанський побут, любовні пригоди та інша буржуазна аморальність, а насправді приховувалась або власна незмога кохати, або потаємні грішки. Через блудливе кохання до чергової музи в авторів пролетарської літератури відбувалась своєрідна сублімація письменницького лібідо з похмільним катарсисом і деперсоналізацією «революційної» ідеї. Себто жінка важила більше, аніж друг, товариш і брат. Лише вряди-годи цінувалась її професійна відданість чи то подружній, а чи просто дружній справі, і зазвичай забувався талант виховувати мужчину, що знаходився поруч. Мабуть, історія 1920-30-их не була б тим, чим вона стала, без деяких, виключно «жіночних» жінок, довкола яких купчились, обтиралися, спалахували й надихалися кращі люди цієї незбагненної епохи. Ліля Брік, що надихала на життя і смерть В. Маяковського. Раїса Троянкер, у яку був закоханий письменник Ю. Смолич. О. Пілінська, яку боготворив поет В. Свідзінський. О. Теліга, якою надихався теоретик націоналізму Д. Донцов. Сімейство сестер Синякових, до яких вчащала строката футуристична публіка, і зокрема В. Хлєбніков, Н. Асєєв, В. Єрмілов. «Вєра при бажанні могла б стати талановитою письменницею, але вона так палко вірила в талант Набокова, що вирішила: буде більше користи, якщо вона стане допомагати йому, а не писати сама», — свідчить про дружину письменника біограф С. Шіфф. «Спинила друга пляшка, що її підставила моя дружинонька, коли побачила, що я, чого доброго, справді можу зірватись», — признавався М. Куліш щодо своєї «старенької». «Хоча Ванда Тосканіні-Горовіц і називала себе безталанною, вона безумовно була зіркою. Вона була одночасно й боязка й безстрашна — ця жінка, що цілком присвятила себе чоловіку», — довідуємось про ту саму подружню «вірність», чи пак жертовність із життя-буття Горовця. Натомість нинішня В. Нарбікова підсумовує: «Усе-таки письменник — дурень або дурник. З дурня можна спитати. З дурника — ні. Натомість жінка буває цілковитою дурепою, може комусь зламати життя».