У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Ісаак Бабель
Адже той самий Набоков, сприймаючи писання жінок-літераторок за жалюгідні й провінційні, вважав, що ті люблять його за незрівнянну зовнішність. «Хіба незрозуміло, що для мене значно більше значили його вірші, ніж його зовнішність», — розбивала самозакоханість клясика його вірна дружина Вєра. Але що то були за вірші? «И полагала, между прочим, / что Харьков — русский генерал», — віршував знічев’я В. Сірін (В. Набоков). «Ну, по-моєму, Сірін, незважаючи на безсумнівний талант, огидна блювотина», — значив з цього приводу незрівнянний Георгій Іванов.
Взагалі ж, коли в описі любовних фрустрацій мішаються коні-люди, демон радянського «символізму» витворює неоковирного монстра-кентавра невизначеного роду-племені, який, забувши партійні настанови, кидається у вир «живого» життя. І дивує при цьому те, як спрагло жінки всіх радянських часів і пролетарських народів тяглись до психопатичних особистостей. По тому вони зазвичай сплачували жахливу ціну за свою слабкість, провадячи незавидне існування. Спершу все воно, ясна річ, спокусливо й захоплююче, наче в лєфівських романах з 1920-их років: «— Я ніколи не ґвалтував жінок проти їхньої волі, але вас, Наталю Іпатівно, міг би зґвалтувати, — сказав інженер зі злим захватом. — Тихіше ви, божевільний, хтось ходить, — прошепотіла Тарпова». Але потім усе обертається навіть не трагічно, а радше анекдотично: «— Поручнику, вам подобається Бабель? — Дивлячись яка».
До речі, про бабів. Себто, даруйте, про Бабеля. Дружина цього одеського донжуана згадувала, що заради кумедної ситуації він не милував ані її, ані родичів, ані знайомих. Все у казан, себто — в літературу! Якось І. Бабель поцікавився в неї, ще невинної дівчини, чи можна глянути, що знаходиться в її сумочці. Та, здивувавшись, дозволила. «Дякую вам, я, знаєте, страшенно цікавлюся вмістом дамських сумочок», — обережно зауважив відомий письменник і висипав на стіл увесь вміст сумки, уважно роздивився, поскладав усе назад, а листа, якого дівчина отримала того дня від інститутського приятеля, залишив. Глянув якось дивно і перепитав: «А чи не дозволите мені прочитати цей лист, якщо він вам не дорогий з якої-небудь особливої причини?» Натурально, знервована дівчина погодилась, сановитий нахаба дочитав листа до кінця і знову спитав: «Чи можу я з вам домовитися? Я буду платити вам по одному карбованцю за кожен лист, якщо ви будете давати мені їх прочитувати.» І все це було сказано з таким поважним виглядом, що співрозмовниця, зашарівшись, розреготалася — і погодилась. Задоволений І. Бабель тут-таки витягнув карбованця і поклав на стіл.