У задзеркаллі 1910—1930-их років

Адже той самий Набоков, сприймаючи писання жінок-літераторок за жалюгідні й провінційні, вважав, що ті люблять його за незрівнянну зовнішність. «Хіба незрозуміло, що для мене значно більше значили його вірші, ніж його зовнішність», — розбивала самозакоханість клясика його вірна дружина Вєра. Але що то були за вірші? «И полагала, между прочим, / что Харьков — русский генерал», — віршував знічев’я В. Сірін (В. Набоков). «Ну, по-моєму, Сірін, незважаючи на безсумнівний талант, огидна блювотина», — значив з цього приводу незрівнянний Георгій Іванов.

Взагалі ж, коли в описі любовних фрустрацій мішаються коні-люди, демон радянського «символізму» витворює неоковирного монстра-кентавра невизначеного роду-племені, який, забувши партійні настанови, кидається у вир «живого» життя. І дивує при цьому те, як спрагло жінки всіх радянських часів і пролетарських народів тяглись до психопатичних особистостей. По тому вони зазвичай сплачували жахливу ціну за свою слабкість, провадячи незавидне існування. Спершу все воно, ясна річ, спокусливо й захоплююче, наче в лєфівських романах з 1920-их років: «— Я ніколи не ґвалтував жінок проти їхньої волі, але вас, Наталю Іпатівно, міг би зґвалтувати, — сказав інженер зі злим захватом. — Тихіше ви, божевільний, хтось ходить, — прошепотіла Тарпова». Але потім усе обертається навіть не трагічно, а радше анекдотично: «— Поручнику, вам подобається Бабель? — Дивлячись яка».

До речі, про бабів. Себто, даруйте, про Бабеля. Дружина цього одеського донжуана згадувала, що заради кумедної ситуації він не милував ані її, ані родичів, ані знайомих. Все у казан, себто — в літературу! Якось І. Бабель поцікавився в неї, ще невинної дівчини, чи можна глянути, що знаходиться в її сумочці. Та, здивувавшись, дозволила. «Дякую вам, я, знаєте, страшенно цікавлюся вмістом дамських сумочок», — обережно зауважив відомий письменник і висипав на стіл увесь вміст сумки, уважно роздивився, поскладав усе назад, а листа, якого дівчина отримала того дня від інститутського приятеля, залишив. Глянув якось дивно і перепитав: «А чи не дозволите мені прочитати цей лист, якщо він вам не дорогий з якої-небудь особливої причини?» Натурально, знервована дівчина погодилась, сановитий нахаба дочитав листа до кінця і знову спитав: «Чи можу я з вам домовитися? Я буду платити вам по одному карбованцю за кожен лист, якщо ви будете давати мені їх прочитувати.» І все це було сказано з таким поважним виглядом, що співрозмовниця, зашарівшись, розреготалася — і погодилась. Задоволений І. Бабель тут-таки витягнув карбованця і поклав на стіл.