Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Отже, тепер ти хочеш розпочати все з початку з п'яничкою професором?
— Він справжня людина. Він добрий і чуйний, і мені з ним хороше. Ми належимо до одного кола, ми маємо спільні інтереси, яких тобі не зрозуміти. Він схожий на мого батька.
— Він п'яниця.
— Він п'є. Але мій батько теж пив. І мій батько ходив у вовняних шкарпетках і ввечері влаштовувався в кріслі, клав ноги у вовняних шкарпетках на стілець і читав газету. А коли ми хворіли на дифтерію, він нас доглядав. Він був котлярем, і руки в нього були порепані, й він любив битись, як був напідпитку, й умів битись, як був тверезий. Він ходив до церкви, щоб втішити матір, і на Великдень причащався заради неї і заради господа бога, але більше заради неї, і він був членом профспілки, і якщо він коли й зраджував матір, вона про це не знала.
— Можеш бути певна, що зраджував — і не раз.
— Може, й зраджував, але признавався в цьому не їй, а священикові, і якщо зраджував, то тільки тому, що не міг перебороти себе, і потім він жалкував і розкаювався. Він не робив цього із цікавості, чи з півнячого марнославства, чи для того, щоб потім похвалитися перед дружиною своїми амурними перемогами. Якщо це й траплялося, то лише тому, що мати на ціле літо вивозила нас за місто, а він гуляв із приятелями й напивався. Він був справжня людина.
— Шкода, що ти не письменниця. А то б написала про нього книжку.
«— Я написала б краще за тебе. А Джон Макуолсі людина ' добра. На відміну від тебе. Ти добрим бути не можеш. І справа тут не в політичних переконаннях і не в релігії.
— Для мене релігії не існує.
— Як і для мене. Але колись існувала й існуватиме знову, 1 ти вже не зможеш відняти її в мене, як відняв усе інше.
— Так-так.
— Ти будеш у ліжку з якою-небудь багатою жінкою на зразок Елен Бредлі. Як вона, задоволена тобою? Вже сказала, що ти незрівнянний коханець?
Дивлячись на її засмучене, розгніване обличчя, якому сльози тільки додали краси, на її уста, розпухлі, мов бруньки після дощу, на скуйовджені чорні кучері, що обрамляли її обличчя, Річард Гордон зрозумів, що остаточно втратив її,
— І ти мене вже не кохаєш?
— Я ненавиджу саме це слово.
— Гаразд, — сказав він і раптом навідліг ляснув її по обличчю.
Вона скрикнула, тепер уже від болю, а не від гніву, й припала чолом до столу.
— Даремно ти це зробив, — сказала вона.
— Ні, недаремно, — сказав він. — Ти знаєш усе, але ти не знаєш, як треба було мені це зробити.
Сьогодні вдень вона не помітила, як він прочинив двері. Вона бачила тільки білу стелю з ліпними, наче глазурованими купідонами, голубками й візерунками, що раптом набули рельєфності в світлі, яке проникло крізь прочинені двері.
; Річард Гордон повернув голову й побачив його, опасистого й бородатого, на порозі.
— Не зупиняйся, — сказала Елен Бредлі.— Будь ласка, не зупиняйся. — Її золотаве волосся розсипалося на подушці.
Але Річард Гордон завмер; дивлячись на двері.
— Не думай про нього. Ні про що не думай. Не зупиняйся, чуєш? — з гарячковою наполегливістю казала жінка.
Бородань тихенько причинив двері. Він посміхався.
— Та що з тобою, любий? — спитала Елен Бредлі, тепер уже в темряві.
— Я мушу йти.
— Ти не можеш зараз піти, як ти не розумієш?
— Той чоловік…
— Та це ж Томмі,— сказала Елен. — Він усе знає, і вже давно. Не думай про нього. Ну, любий. Прошу тебе,
— Я не можу.
— Ти мусиш, — сказала Елен. Її трусило, він відчував плечем «як тремтить її голова. — Господи, невже ти нічого не розумієш? Невже тобі байдуже, що відчуває жінка?
— Мені треба йти, — сказав Річард Гордон.
У темряві він відчув удар по обличчю, — аж іскри посипалися з очей. Потім ще удар. Цього разу по губах.
— Виходить, ти ось що, — сказала вона. — А я думала, ти світська людина. Забирайся геть.
Ось що сталося сьогодні. Ось чим скінчився його візит до Бредлі.
Тепер його дружина сиділа, похнюпивши голову, затуливши обличчя руками. Обоє мовчали. Річард Гордон чув, як цокає годинник, і всередині в нього було так само порожньо, як тихо було в кімнаті. Нарешті його дружина сказала, не дивлячись на нього:
— Шкода, що так вийшло. Але ти, мабуть, і сам розумієш, що між нами все скінчено.
— Розумію — якщо все було так, як ти кажеш.