Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Як засвідчується писемними джерелами, максимальним обмеженням їжі в Давній Русі, навіть покаранням, вважався перехід на хліб та воду. Про достаток зернопродуктів та хліба у X—XI ст. свідчить відсутність їх нормування серед їстівних припасів, які мав брати собі збиральник податків — «вірник» — для власних потреб на час збирання віри, на відміну від інших, регламентованих продуктів[693]. У XII—XIII ст., незважаючи на збільшення виробництва хліба в цілому, зростання товарного значення хліба зумовлює регламентацію його видачі вірнику, підвищення вартості орних ділянок[694]. Є свідчення східних авторів про хлібне багатство Київської Русі, а також вартості великої круглої хлібини на ринку міста Києва у середині XII ст., яка становила одну куну, або срібний дірхем[695]. Але в цілому вартість хліба не була стабільною і залежала від багатьох факторів, зокрема значно зростала в роки недороду, що засвідчено літописом. Якщо обсяг виробництва хліба змінювався протягом давньоруського та наступного часів, врожайність зернових зростала дуже повільно, аж до першої половини XIX ст.[696].

Крім основних зернових культур широкого розповсюдження у рільництві набули: ячмінь, просо, овес, горох, віка, сочевиця; масличні та технічні рослини: льон, конопля. Відомий і мак.

Для збирання врожаю використовували серпи двох типів: київський та південно-західний, які мали найбільш оптимальні виробничі якості. Крім того, рослини, що можуть осипатися при струсах — ячмінь, овес, горох — збирали за допомогою коси. Подальша обробка залежала від видового складу зернових. Зберігали зерно у підмазаних глиною або обкладених дошками ямах. Для короткочасного збереження використовували господарські приміщення: підкліти житлових будинків, окремі господарські будівлі. Зерно зсипалося у засіки або у різноманітну тару: дерев’яні скрині, кадібці, лантухи, горщики-зерновики, казани та ін. Для помолу зерна використовувався жорновий постав з двох жорен, порхлиці і цапфи.

У підсобному господарстві мешканців міст і поселень чільне місце належало городництву та садівництву. Вирощували різноманітні овочеві культури: капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряк, цибулю та ін. Серед плодових дерев відомі яблуні, груші, сливи, вишні, ягідні кущі. Важливу роль у селекції та розвитку агрономічних знань відігравали монастирі.

Друга найважливіша галузь сільського господарства Давньої Русі — тваринництво. Відповідно до природних умов, у процесі еволюції склалося два типи господарства: лісовий та лісостеповий, які значно відрізнялися породами худоби, продуктивністю галузей. У лісовій смузі свійські тварини були низькорослими, дрібнокістковими з невеликою корисною вагою. Сприятливі кліматичні умови та природне середовище Лісостепу позитивно позначилися на розвитку тваринництва, для якого характерні великі, грубокістні та високопродуктивні породи худоби.