Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

За картографуванням поселень, особливо під час суцільного обстеження регіонів[674], а також за результатами археологічних досліджень простежується певна ритміка формування поселень. Так, зі 120 селищ IX—XIII ст. у межиріччі Дніпра та Десни в IX—X ст. виникло 40 неукріплених поселень, у XI—XIII ст. — 27[675]. Схожий ритм виникнення поселень відзначається і в інших регіонах Південної Русі.

Наприкінці IX — на початку X ст. скупчення поселень включали від двох до 10, інколи й більше селищ, площа яких у середньому інтервалі становила 0,5—10 га і більше. На поселеннях фіксується формування двох зон. Зона житлової забудови індивідуальних родин складалась з житла, господарських будівель, ям, а в зоні суспільного користування сільської общини-верві знаходились господарські будівлі та ремісничі комплекси (інколи сезонні).

Житлово-господарська зона індивідуальної забудови мала рядкове або безсистемне планування відповідно до топографії місцевості з перевагою першого. Суспільна зона господарсько-ремісничої діяльності не мала чіткої системи планування і, як правило, займала непридатні або незручні для житлової забудови ділянки території, здебільшого пониззя, заплавні луки.

Житла IX—X ст. заглиблені, площею від 7 до 12 м2, інколи більші. За плануванням квадратні або прямокутні, зрубної та стовпової конструкції. На більшості території України простежується наявність обох типів, але, наприклад, у Закарпатті мають місце виключно зрубні будівлі[676]. Наприкінці IX — у X ст. зберігаються локальні прояви конструкції опалювальних пристроїв, що пов’язано з етнічними ознаками різних слов’янських племен, які увійшли до складу Давньоруської держави. Це печі-кам’янки древлянського населення Полісся, хорватів Північної Буковини, тиверців та уличів Південного Подністров’я, Середнього Дністра і Пруто-Дністровського міжріччя, різноманітні опалювальні пристрої від печей-кам’янок до глинобитних — полян Середнього Подніпров’я, волинян міжріччя Західного Бугу, Прип’яті та Случі, переважання глиняних печей та наявність відкритих вогнищ Закарпаття, конструктивно різних глиняних печей сіверян у басейні Десни, Сейму та Сули[677].