Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Глава 6

Давньоруське місто

Вивченню давньоруського міста у вітчизняній історичній науці завжди приділялась велика увага. Поставлена ще у XVIII ст. В. М. Татищевим, М. В. Ломоносовим, Г. Ф. Міллером, М. М. Щербатовим, ця проблема була однією з центральних серед досліджень XIX ст. (М. Ф. Берлинський, М. І. Костомаров, С. М. Соловйов, М. О. Максимович, В. О. Ключевський, М. С. Грушевський), а також у працях істориків XX ст. М. М. Покровського, С. В. Юшкова, М. М. Тихомирова, Б. Д. Грекова, Б. О. Рибакова, В. Т. Пашуто, В. Л. Яніна, П. П. Толочка та ін.

Постійний інтерес до цієї теми у археологів. Пояснюється він не тільки виключним багатством археологічних матеріалів, що утримуються в міському культурному шарі, але й надзвичайно широким спектром проблем, які вони дозволяють вирішувати. Багаторічні широкомасштабні розкопки Києва, Новгорода, Чернігова, Старої Ладоги, Ізборська, Любеча, Звенигорода, Мінська, Бреста, Гродно та інших давньоруських міст збагатили історичну науку якісно новим джерелом, дозволили відтворити яскраву картину їх історико-культурного й економічного розвитку.

Першопочатки найдавніших давньоруських міст належать до третьої чверті І тис. н. е. і збігаються в часі з процесами етнополітичної консолідації східнослов’янських племен. У літописі нова форма поселень дістала назву «град». У розповіді Нестора про заснування Києва читаємо: «И створиша градъ во имя братья своего старейшего». Говорячи про уличів, він відзначив, що ті сиділи по Дніпру до моря «и суть грады ихъ и до сего дне». Літопис не розкриває, що становили собою ці перші «гради», але навряд чи може виникнути сумнів у тому, що вони були передусім адміністративно-політичним зосередженням союзів племен, фортецями в порубіжних районах, культовими центрами. Їх рештки виявлені в Києві, Чернігові, селах Зимно, що поблизу м. Володимира-Волинського, Пастирському на Черкащині, Бітиця на Сумщині, в Ізборську (Псковська обл.), Пскові і деяких інших пунктах. Типологічно вони близькі до моравських і польських «градів» VI—VIII ст.

Визначення ранньосередньовічних східнослов’янських «градів» як племінних центрів, що набуло значного поширення в останні роки, досить умовне. Воно не розкриває їх соціальної сутності. Тепер уже ясно, що явище це відноситься не до первіснообщинної епохи в історії східних слов’ян, а до перехідного етапу їх суспільного розвитку, що характеризувався зародженням станових відносин. Свого часу П. М. Третяков вжив щодо цих центрів термін «ембріон міста»[700]. Це визначення достатньо точно виявляє соціальний зміст «градів» VI—VІІІ ст. Вони мали можливість переростання у феодальні міста, яка не завжди реалізувалась. Більшість їх так і не стали містами — їх спалили кочівники або ж залишили поселенці через інші причини.

Існування «градів» третьої чверті І тис. н. е., які були найважливішими елементами суспільно-політичної організації східнослов’янського суспільства, історично зумовило виникнення і розвиток перших давньоруських міст. Пошук їх витоків у племінних «градах» такою ж мірою виправданий, як і пошук першопочатків давньоруської державності в племінних «княжіннях», з яких літописець Нестор почав історію держави Русі.