Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

До найдавніших східнослов’янських міст слід, очевидно, віднести і Галич, хоч у літописі він згадується вперше у XII ст. Багаторічні розкопки Галича, проведені В. В. Ауліхом і його попередниками на Крилоській горі, виявили рештки значного поселення VIII— XI ст. П. О. Раппопорт вважав, що перші укріплення в Галичі з’явились уже в X ст.[703].

Вище відзначалось, що літописні терміни «город» або «град» не завжди розкривають соціальний зміст конкретного населеного пункту. Це дійсно так. Але звідси не випливає, що літописці взагалі не вкладали в термін «город» соціального змісту, а мали на увазі лише наявність укріплень. Аналіз писемних повідомлень про найдавніші руські міста показує, що літописці бачили в них, головним чином, центри державної влади, економічного і культурного зосередження.

Досить пригадати, яким принципово важливим для літописця було питання про соціальний статус засновника міста Києва. Провівши ціле дослідження, він показав, що Кий був не перевізником через Дніпро, а князем полян. Засноване ним місто, таким чином, являло собою не просто фортецю, а політичний центр княжіння. Оволодіння цим «градком» 862 р. дало можливість, згідно з літописною версією, Аскольду і Діру «владѣти польскою землею». Рюрик вокняжився в Новгороді, його легендарні брати, відповідно, у Білоозері й Ізборську. Далі в літописній статті 882 р. зазначається, що по смерті братів «прия власть Рюрикъ, и роздал мужемъ своимъ грады, овому Полотескъ, овому Ростовъ, другому Бѣлоозеро»[704]. У 882 р. Олег оволодів Смоленськом і Любечем, в яких посадив своїх посадників, у Києві сів сам.

У цих літописних свідченнях простежується безпосередній зв’язок між давньоруською державністю і містами як центрами її зосередження. «Рускыа грады» києво-візантійського договору 907 р. — великі політичні й економічні центри Київської Русі, в яких зосереджувались органи державного управління, мешкали представники вищих верств давньоруського суспільства, концентрувався і перерозподілявся додатковий продукт, розвивалась міжнародна торгівля.

Свідчення руських літописів про існування на Русі значної кількості міст уже в IX ст. підтверджується й арабськими джерелами. У творах IX — початку X ст. (ал Якубі, Ібн Хордадбеха, Ібн ал Факіха, Ібн Русте, анонімного автора «Худуд ал-Алам», ал Істархі, Ібн Хаукаля) незмінно йдеться про слов’янські міста. Крім загального зауваження про велику кількість міст у слов’ян і руських, вони містять відомості про конкретні міста Вабніт, Хордабе, Куйабу, Салау, Арсу. Свідчення ці тим цінніші, що є по суті сучасними процесу містоутворення і формування держави у східних слов’ян. Східні автори, життя яких було пов’язане з розвинутими міськими центрами арабського світу, добре розрізняли місто і фортецю, а тому їхні свідчення про наявність у слов’ян і русів міст не повинні піддаватись сумніву. В цілому, вони показують раннє східнослов’янське місто як значний населений пункт, де живуть цар, його наближені, дружинна знать, жерці, купці. Його соціальний характер практично ідентичний тому, який відтворюється і за літописними даними.