Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

За археологічними даними, приміщення для свійської худоби фіксуються на багатьох поселеннях міського та сільського типу. Для заготівлі кормів використовували залізні коси, пристосовані до особливостей ботанічного складу трав лісової та лісостепової смуг. Найбільш поширеним був південноруський тип кіс. Трапляються й інші знаряддя, необхідні для заготівлі кормів: граблі, вила, кінське спорядження, ножиці для стрижки овець.

Важливе місце у спеціалізації сільського господарства, отриманні продукції харчування, сировини належить промислам: мисливству, рибальству, бджільництву.

Уже на початку давньоруської державності надзвичайно високий попит на хутро як товар міжнародної торгівлі сприяв, насамперед, зростанню обсягу хутрового мисливства. Частково потреби задовольнялися за рахунок мисливських угідь на території України. За реформою Ольги ще у X ст. були визначені місця ловищ, які охоплювали переважно лісову смугу, але поширювалися й на лісостепову. Окреслювалися і місця перевесищ — лову птахів. У лісовій та частково лісостеповій смузі полювали на чорних куниць, білок, лисиць, зайців, ведмедів, бобрів та інших звірів. М’ясо деяких хутрових тварин вживалося в їжу. Але основне поповнення харчового раціону надходило за рахунок добування копитних. У промислі лісової смуги переважав лось, лісостепової — олень та дикий кабан. Крім того полювали на тарпанів, куланів, зубрів, турів. «Звірина» використовувалася у харчуванні різних верств населення від князів до смердів, але в цілому з часом відсоток м’яса диких тварин у харчовому раціоні зменшується. Дуже розповсюдженим було також полювання на диких птахів: журавлів, сірого гуся, тетерева, глухаря та ін.

Мисливський інвентар та зброя були досить різноманітними: лук та стріли, самостріли, списи, рогатини, пристосовані для відповідних цілей. Зокрема використовувалися й спеціальні кістяні стріли особливої форми, щоб не зіпсувати хутро. З писемних джерел відомо про капкани, сіті, ловчі ями та інші пристосування.

Значного поширення у Південній Русі набуло рибальство. Цьому сприяли численні водоймища, річки, насамперед наявність потужної дніпровської річкової системи. Різноманітний рибальський інвентар забезпечував цілорічний лов риби з переважанням промислового рибальства над індивідуальним. Це гачки, гарпуни, остроги, блешні, свинцеві, глиняні грузила. У ґрунтах, що добре зберігають органіку, знайдено поплавці з деревини, кори, берести. На деяких пам’ятках виявлено приміщення для зберігання рибних припасів. Поступово, у ХІІ ст., а можливо навіть наприкінці XI ст., рибальство переростає у спеціалізовану галузь господарства. І мисливство, і рибальство перетворюються на самостійні галузі. Існували навіть спеціалізовані поселення мисливців і рибалок.