Перспективи Української Революції

Авжеж, Хрущов довіряє їм і на їх відданості справі большевиць-кого народоненависництва хоче і надалі спирати московсько-комуністичну тиранію. Не випадково він вживає найбільш ославлену і зненавиджену назву «чести» при висловленні їм признання і довір'я. В цей спосіб підкреслює своє признання для цілої чекістської системи, за ввесь час її існування почерез всі зміни назад, від ЧеКа до НКВД і КҐБ. Оце найістотніше «кредо» Хрущова і візитна карточка його режиму.

Може видаватися парадоксальним доказувати, що режим Хрущова-Булґаніна має в пляні продовжувати курс Сталіна в той час, коли він намагається викликати цілком протилежне враження. Але цей парадокс притаманний системі московського абсолютизму, як царської, так і большевицької відміни, що завжди старається прикривати свій протинародній і нелюдський характер.

Безперестанний, всебічний гніт тиранського режиму впродовж століть не зміг цілком зламати прагнень поневолених народів і закріпачених людей до національної, політичної і соціяльної свободи й незалежности до вільного розвитку духа й цілого життя, до справедливих відносин між людьми і народами. Через цю протистав-ність між природніми змаганнями націй і людей — з одного боку, та імперіялістичними цілями й тиранською системою російської тюрми народів — з другого, постійно існує незвичайно високе напруження. Як колись царське, так потім большевицьке самодержавство намагається опанувати й поконувати це внутрішнє тиснення передусім засобами всебічного масового терору, злиднів та невільничих відносин у суспільно-економічному житті, упривіле-йованням панівної верстви — опори режиму — колись дворянства, а тепер комуністів, коштом решти населення, виграванням імпе-ріялістичних настроїв російського народу, втримуванням і поширенням панування москалів над іншими народами, безоглядним переслідуванням і винищуванням всіх огнищ і сил національно-політичного, релігійного, культурного й соціяльного спротиву й змагання до волі. Одначе всі ці засоби не змогли і далі не можуть здавити природніх змагань нації і людини до волі. Ані царатові, ні большевизмові ніколи не вдалося ліквідувати внутрішнього напруження, остаточно знищити своїх противників. Тому обидві відміни московської імперіяльної системи є примушені час від часу робити частинні поступки або маневрувати сповидною поступливістю, щоб на деякий час зменшити внутрішнє напруження.