Перспективи Української Революції
- Автор: Бандера Степан
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Год: Видавнича фірма «Відродження»
- ISBN: 966-538-059-1
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Перспективи Української Революції». Краткое содержание книги:
Якщо б большевики розбудовували важку промисловість для створення основи розвитку всіх галузей економіки, тоді вони дбали б про піднесення цих інших галузей до рівня досягненого вже важкою промисловістю, принаймні етапами і якоюсь мірою. Тим часом правилом їхнього господарського плянування стало послідовне форсування важкої промисловости в парі з таким же послідовним упослідженням виробництва продуктів широкого споживання. Так було за ввесь час володіння Сталіна і цей самий курс проводить Хрущов з непослабленою впертістю. Коли Маленков бодай заповідав деяку зміну в користь населення (розбудову легкої й споживчої промисловости для кращого постачання предметів народнього споживання), то одним з головних гасел хрущовського курсу, висуненого з перехопленням влади й ствердженого XX з'їздом КПСС, став саме поворот до ленінсько-сталінського форсування важкої промисловости.
Хрущов сам признає, що «рівень виробництва у нас покищо недостатній для забезпечення заможного життя всіх членів суспільства, що в країні ще багато недоліків і неорганізованости в господарському і культурному будівництві».
Але одночасно він робить з того висновок протилежний до господарських рацій і потреб населення. З кпинами він каже таке: «Знайшлися «мудреці", які почали протиставити легку промисловість важкій індустрії, запевняючи, що переважний розвиток важкої індустрії необхідний був лише на ранніх ступенях совєт-ської економіки, а тепер нам залишилося тільки форсувати розвиток легкої промисловости».
Дотична резолюція XX з'їзду КПСС стверджує становище Хрущова наступною постановою: «Комуністична партія вважає безумовно необхідним і далі забезпечувати випереджаюче зростання важкої промисловости, насамперед чорної і кольорової металюргії, вугільної і нафтової промисловости, енерґетики, машинобудування, виробництва хемічних продуктів і будівельних матеріялів». В цій самій резолюції далі читаємо таке знаменне ствердження: «Разом з тим з'їзд уважає, що досягнутий тепер рівень суспільного виробництва дозволяє швидкими темпами розвивати продукцію не тільки засобів виробництва, але й предметів народнього споживання».
Це вже чистий глум над народом. Офіційно стверджується, що вже існує достаточна промислова база для належного розвитку виробництва предметів споживання, стверджується, що воно далеко відстає і не задовольняє потреб населення, рівночасно постановляється продовжувати цей самий курс форсування важкої індустрії коштом дальшого упослідження легкої промисловосте.
Це діється в той час, коли для прикладу, за циферними даними самого Хрущова, в 1955 році в СССР вироблено «аж» 251 мілн. метрів вовняних тканин, тобто трохи більше ніж один метр на душу населення і 299 мілн. партівського взуття (разом з Гумовими і хатніми пантофлями), тобто навіть не по півтори пари на особу. Чому це так? Відповідь одна — бо для большевиків, як за Сталіна, так і за Хрущова, життєві потреби опанованих ними народів не мають значення, а важить тільки зріст мілітарного потенціялу СССР і його економічної спроможности до дальших експансій.
Вся большевицька економічна політика спирається на засаді, що совєтське господарство має служити московсько-комуністичному імперіялізмові, а не людині й народові. Люди й народи стоять у большевиків на службі совєтського господарства, як один з діючих чинників, як той об'єкт, з яким можна поводитися найбезоглядніше, з якого можна найбільше витискати та його коштом вирівнювати всі недостатки й нестачі інших господарських факторів.
Хрущов подав на XX з'їзді КПСС, що «продуктивність праці у промисловості в 1955 році майже вдвоє перевищила довоєнний рівень. За роки п'ятої п'ятирічки понад дві третини всього приросту промислової продукції одержано за рахунок підвищення продук-тивности праці». Відомо ж, що це підвищення в совєтській системі відбувається не так шляхом технічних уліпшень й раціоналізації, тільки головною мірою через небувале в світі прикручування шруби терористичного натиску на робітників й крайньої експлуатації всіх його сил. Засобами все сильнішого пригнічення й визиску робітництва є втримувати т. зв. дисципліну праці системою терору, постійне підвищування обов'язкових норм праці, системою збірних й індивідуальних соцзмагань, стахановщини й тим подібними методами перегонів акордної праці.