Перспективи Української Революції

Насильство і терор, як виявляється, не були тимчасовим засобом «воєнного комунізму», тільки залишились невід'ємним складником большевицької системи, підставою її володіння. Але діяння терористичної системи почало спадати, не зважаючи на поширення її засягу та незменшене її тиснення. Це виявилось виразно в той саме час, коли большевицька Москва дійшла до вершин своєї могутности й мала найкориснішу зовнішню ситуацію. Революційно-визвольна боротьба ОУН-УПА та масовість геройств українського народу в процесі цієї боротьби, а так само подібні змагання інших народів у скрайньо несприятливій повоєнній ситуації, найпереконливіше засвідчили, що ідейні спонуки національно-визвольної боротьби є сильніші від впливів большевицької терористичної системи. Такими ж самими проречистими показниками того, що всесильність большевицького терору проламана, стали страйкові заколоти і повстанчі зриви у Східній Німеччині.[31] Рівнобіжність цих спалахів на двох кінцях совєтського володіння, на двох бігунах натуги в системі терору, набрала символічного значення. Зокрема масова активна боротьба політичних в'язнів, що її душею й авангардом є українські націоналісти, в далеких сибірських таборах, в самому горнилі абсолютного терору — підіймає хвилі найсильнішого душевного потрясення, що розходяться між народами й розбудхують визвольні енергії.

Все це наглядні познаки того, що вплив терористичної системи втрачає свою всевладність, що її перемагають ідейні рушії змагання до волі. Цей злам ще тим важливіший, що він наглядно виявлявся в обставинах найкорисніших для большевизму й найтрудніших для визвольних змагань. Моральний вислід цього дужання виходить цілком протилежно до відношення фізичних сил обидвох сторін. Це явище надто загрозливе для большевицького панування, і посталінські верховоди в Кремлі не могли залишити його без належної уваги.

Наслідникам Сталіна, як Маленкову так і Хрущову, було б надто трудно та небезпечно розпочинати своє панування ще сильнішим прикрученням шруби загального гніту й терору. Це було б тим більш неможливим, що в традиції московського самодержавства зміна імператора приносила деякі полегші, принаймні на початку. Так само смерть Сталіна скріпила протирежимні настрої й викликала очікування поправи внутрішнього становища. До того ж, було б важко придумати успішні методи посилення сталінського терору й натиску, коли доцьогочасні методи почали втрачати силу свого ділання. Тому комуністичні диктатори були примушені шукати інших, додаткових способів, щоб протидіяти загрозливому для большевиків моральному посиленню визвольницьких рухів і волелюбних настроїв.