Перспективи Української Революції

Невідомо, як були б розвинулися події, якщо б Москва не була мала змоги ужити проти національно-визвольних рухів величезних мілітарних сил, змобілізованих у війні, та скористатися з незвичайно пригожої для неї зовнішньої ситуації, створеної короткозорою політикою західніх держав під кінець і по закінченні війни. Підготовляючи пляни дальшої комуністичної експансії, двиганої мілітарною потужністю СССР, большевики продовжували свою тактику «загроженого миротворця», пришиваючи своїм не-давним вірним союзникам власні аґресивні наміри. Але одночасно вони спостерегли, що ця тактика дуже небезпечно звертається проти них. Втримуване большевицькою пропагандою переконання, що проти СССР приготовляється нова війна, що західні держави готові до активного, збройного удару — послаблювало серед народів, які борються з большевицькою окупацією за свою незалежність, почуття осамітнення та морально скріпляло їх у протибольшевицькому спротиві.

Щоб невтралізувати некорисні для большевизму наслідки від такої пропаганди про зовнішню небезпеку, Москва одночасно застосовує різнородні методи демонстрування своєї мілітарної мо-гутности. Це робиться теж з подвійними цілями, для зовнішнього і внутрішнього ефекту. Як додаткове скріплення цієї політичної тактики, большевики розпочали в повоєнні роки не тільки в опанованих ними країнах, але й по всьому світі велику тарабанщину з т. зв. акціями миру.

Цим способом Москва намагається поширити в зовнішньому світі чергове баламутство й диверсію, втягнути в крутіж своїх впливів здезоріентовані слабі й розкладені елементи всередині різних народів. Та ще важливішим для неї є внутрішньо-політичний ефект, щоб показати поневоленим народам, як далеко сягають советські впливи, які вони міцні та що на випадок війни большевики будуть мати скрізь своїх помічників. Під цим самим кличем захисту миру комуністи повели чергові репресіині акції для здавлювання протирежимних сил і дій, зокрема в країнах т. зв. народньої демократії.

Так то пояснюються ці абсурдальні суперечності в большевиць-кій політиці й пропаґанді: з одного боку вереск про оточення, про воєнну змову проти «країн соціялізму» та про їх миролюбність, а з другого боку — найбільші в світі змобілізовані армії, тотальна воєнна господарка, не тільки втримування, але й демонстрування небувалої мілітарної потужности. У внутрішньому відношенні одне має виправдати воєнно-тоталітарну систему «обложеної твердині», а друге повинно гасити революційно-визвольні, протибольшевицькі процеси. А втім, розрізнення внутрішньої і зовнішної політики у большевиків дуже умовне, не відповідає тим поняттям в інших народів, воно зводиться більше до кількости, ніж до якости, як щодо цілей так теж відносно засобів.