Перспективи Української Революції

Одним із таких засобів, уведених Хрущовом і Булґаніном, є відпруження зовнішньої ситуації. Передвісниками цієї нової тактики було припинення війни в Кореї й Індокитаї, а від першої Женевської конференції.[32] Москва почала цю тактику щораз більше посилювати й розголошувати.

Введення нової тактики в цілій політиці Кремля було подиктоване теж зовнішньо-політичними оглядами. Попередній курс холодної війни довів до такого усталення фронтів, яке спинило дальші успіхи комуністичної експансії. Було б трудно й недоцільно продовжувати його безконечно й без помітних результатів. При-йшлось або йти на дальше загострення й розширення конфліктів, зближаючись до третьої світової війни, або шукати іншої розв'язки. Це останнє й зробила Москва, стараючись втримати в своїх руках ініціятиву в міжнародньому розвитку. Започатковуючи відпруження між комуністичним бльоком і західніми державами, вона рахує на сприятливіші обставини для комуністичного проникання і для поширення своїх впливів мирними засобами та на свої користі з розширених господарських взаємин. Автім, рухливість і мінливість тактики — це в політичних розграх важливий спосіб втримування ініціятиви й примушування противників триматися в оборонній поставі. Москва пильно намагається користуватись цим випробуваним способом.

Та не менше від зовнішньо-політичних заважили внутрішні мотиви при цій зміні тактики в совєтській політиці. Відпруженням взаємин із західніми державами та непомірним пропаґандивним роздмуханням такого звороту большевики хочуть, всупереч своїй попередній тактиці, створити загальне переконання, що для їхнього стану посідання нема жодної загрози ззовні, що вони не мають противників, яких треба б боятися, і що така ситуація устабілізовується на довший час. Одночасно, своєю політикою нормалізації взаємин із Заходом Москва старається зобов'язати західні держави, щоб вони не проявляли жодних симпатій ні підтримки для протибольшевицьких, національно-визвольних рухів. Одне й друге повинно б, за большевицькими плянами, вплинути гальмуюче на розвиток цих рухів, створити для них ще труднішу зовнішньо-політичну й психологічну ситуацію. В таких обставинах мало б серед поневолених народів утвердитися переконання, що положення СССР назавжди непорушне устабілізоване, та що нема виглядів на сполучення визвольної боротьби з будь-якими зовнішніми ускладненнями для совєтів.