Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Висновком від наступного правового явища до попереднього право покупця на обмін товару неналежної якості (ст. 707 ЦК; ст. 9 Закону «Про захист прав споживачів») слід тлумачити і як право вимагати зміни договору купівлі-продажу товару. Аналогічно і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк (ч. 2 ст. 693 ЦК), належить тлумачити і як право вимагати розірвання договору. У випадках, коли покупець пред’являє в суді тільки вимогу про повернення суми попередньої оплати, суд може задовольнити цю вимогу, не вирішуючи питання про розірвання договору, оскільки висновок про розірвання договору буде непрямо випливати із рішення про повернення суми попередньої оплати і виявлятись висновком від наступного правового явища до попереднього.
З іншого боку, зазначення в таких випадках у судовому рішенні на розірвання договору не буде означати виходу за межі позовних вимог, оскільки із вимоги про повернення суми попередньої оплати випливає і при тлумаченні висновком від наступного правового явища до попереднього виявляється правова норма, згідно якої покупець при цьому вимагає і розірвання договору.
17. Відповідно до ч. 1 ст. 182 ГК «за попереднім договором суб’єкт господарювання зобов’язується ... укласти основний договір...». Але ж учасниками господарських договорів можуть бути не тільки суб’єкти господарювання, а і негосподарюючі суб’єкти-юридичні особи (ч. 1 ст. 179 ГК). Виникає питання про те, чи може бути учасником попереднього договору негосподарюючий суб’єкт-юридична особа та чи може такий суб’єкт бути примушений у судовому порядку до укладення основного договору. Негосподарюючий суб’єкт-юридична особа може бути учасником попереднього договору відповідно до загального правила ч. 1 ст. 179 ГК. Ч. 3 ст. 182 ГК встановлює, що «у разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку». Із цього правила випливає і висновком від наступного правового явища (права другої сторони вимагати укладення договору) до попереднього при тлумаченні виявляється правовий припис, згідно з яким негосподарюючий суб’єкт-юридична особа несе зобов’язання укласти основний договір, якщо він прийняв на себе таке зобов’язання, уклавши попередній договір.
18. Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК «особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини». За допомогою висновку від наступного правового явища (обов’язку особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду, якщо вона не доведе відсутність своєї вини) до попереднього при тлумаченні виявляється правовий припис, згідно з яким на особу, яка завдала шкоди, покладається обов’язок доводити відсутність своєї вини.
Із обов’язку доводити відсутність вини як наступного правового явища виявляється попереднє правове явище, відповідно до якого вина є умовою виникнення обов’язку відшкодувати шкоду. Та обставина, що визнання вини умовою відповідальності і розподіл обов’язку доведення вини (її відсутності) — це два різні правила, підтверджується ч. 1 ст 614 ЦК, в якій стосовно відповідальності за порушення зобов’язання ці два правила сформульовані окремо: в абзаці першому сформульоване правило про вину як умову відповідальності, а в абзаці другому — правило про обов’язок боржника, який припустився порушення, доводити відсутність своєї вини.
Аналогічним чином із ч. 5 ст. 1187 ЦК («особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого») за допомогою висновку від наступного правового явища (обов’язку доводити відсутність своєї вини) до попереднього виявляється правовий припис, згідно з яким особа відповідає за завдану шкоду завжди, крім випадків, коли мали місце умисел потерпілого, а також завдання шкоди діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, на яку (діяльність) вплинула непереборна сила.
19. «Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника» (ч. 1 ст. 616 ЦК). Із цього положення непрямо випливає і при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища (процесуального права суду зменшити розмір збитків та неустойки) до попереднього виявляється матеріально-правовий припис, відповідно до якого боржник має право за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 616 ЦК, вимагати відповідного зменшення розміру неустойки та збитків, що підлягають стягненню з боржника, а кредитор має право на стягнення збитків і неустойки у розмірі, що підлягає відповідному зменшенню. За допомогою висновку від наступного правового явища (повноваження суду) до попереднього при цьому виявляються суб’єктивне право однієї сторони цивільних правовідносин і кореспондуючий йому обов’язок іншої сторони цих же правовідносин.