Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
§ 77. Здатність правових норм, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, конкурувати з іншими правовими нормами
Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного або навпаки, підлягають застосуванню так же, як і текстуально закріплені правові норми, і можуть конкурувати з останніми з урахуванням загальних правил вирішення колізій між правовими нормами. Зокрема, такі правові норми підлягають переважному застосуванню перед правовими нормами, що непрямо випливають із положень актів законодавства того ж ієрархічного рівня, і виявляються за допомогою висновку від протилежного, якщо в формулюваннях цих положень немає слів «лише», «тільки», «виключно», «не інакше як» (крім випадків, коли такі норми встановлені пізніше прийнятими нормативно-правовими актами).
1. Свого часу ст. 9 Закону «Про підприємництво» (у первісній редакції) («для здійснення підприємницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами договори про використання їх праці. При укладанні трудового договору (контракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити умови та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до чинного законодавства») була витлумачена в судовій практиці як дозвіл на укладення контрактів. Дійсно, із цього законодавчого положення випливала логічно закріплена в ньому правова норма, що давала дозвіл на укладення контрактів із працівниками. Але треба було правильно виявити співвідношення між цією правовою нормою та правовою нормою, що текстуально закріплена в частині третій ст. 21 КЗпП («особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України»). Ст. 9 Закону «Про підприємництво» повністю відповідала частині третій ст. 21 КЗпП, оскільки трудові договори з роботодавцями, підприємцями — це одна із сфер, де укладаються трудові договори, і законодавець дозволив укладати їх у формі контракта. Отже, до внесення змін до ст. 9 Закону «Про підприємництво» Законом від 26 квітня 2001 р. ця стаття була підставою для укладення трудових договорів з підприємцями у формі контракту.
Подібно до цього слід тлумачити і ст. 54 Кодексу торговельного мореплавства («порядок прийняття на роботу осіб суднового екіпажу, їх права і обов’язки, умови роботи на судні та оплати праці, соціально-побутового обслуговування в морі і в порту, а також порядок і підстави звільнення регулюються законодавством України, цим Кодексом, статутами служби на морських і риболовних суднах, генеральними та галузевими тарифними згодами, колективними і трудовими договорами (контрактами)»). Із цього законодавчого положення при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього виявляється логічно закріплена в ньому правова норма, згідно якої з працівниками-членами суднового екіпажу дозволяється укладати трудові контракти. Цією правовою нормою відповідно до частини третьої ст. 21 КЗпП визначається одна із сфер, у яких дозволяється укладати трудові договори в формі контракту. Та обставина, що ця правова норма лише логічно закріплена в ст. 54 КТМ і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього, не перешкоджає її переважному застосуванню перед загальною забороною укладати контракти, що логічно закріплена в частині третій ст. 21 КЗпП і виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного.
2. Правові норми, що виявляються при тлумаченні за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного або навпаки, не можуть застосовуватись усупереч спеціальним правовим нормам незалежно від того, встановлені останні раніше чи пізніше прийнятими нормативно-правовими актами. Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» «державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують такі функції ... подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках — коштів, одержаних без установлених законом підстав...». Звідси непрямо випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (повноваження державних податкових інспекцій подавати позови про стягнення в доход держави коштів, отриманих за недійсними правочинами), відповідно до якої кошти, отримані на виконання недійсних правочинів, завжди підлягають вилученню на користь держави. Але стосовно цієї правової норми як загальної є низка спеціальних правил, що передбачають двосторонню реституцію (ст. 216 ЦК), односторонню реституцію або недопущення реституції (ст. 228 ЦК; ст. 208 ГК). Ці спеціальні правила і підлягають переважному застосуванню перед наведеною вище правовою нормою, що випливає із п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні» і виявляється за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього. Тут зазначено на правові норми, що встановлені пізніше прийнятим законодавчим актом (Цивільним кодексом). Але і до прийняття нового Цивільного кодексу судова практика не без підстав надавала переваги ст. 48, 49 ЦК Української РСР 1963 р. перед п. 11 ст. 10 Закону «Про державну податкову службу в Україні».