Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Висновок від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього (обов’язків) із ч. 1 ст. 950 ЦК є можливим, оскільки у цій частині йдеться про відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. Якби тут йшлося про відповідальність зберігача за виконання зобов’язання, то це означало б відсилку до положень, що визначають зміст зобов’язання, тобто до ст. 942 ЦК, і виключало б можливість висновку від наступного правового явища до попереднього із ч. 1 ст. 950 ЦК.

Правові приписи, які випливають із актів законодавства та виявляються за допомогою висновків від попереднього правового явища до наступного і навпаки, підлягають переважному застосуванню перед правовими приписами, які непрямо випливають із актів законодавства та виявляються за допомогою висновку від протилежного. Отже, правова норма, яка непрямо випливає із ч. 1 ст. 950 ЦК та виявляється висновком від наступного правового явища до попереднього та яка покладає на зберігача обов’язок вживати всіх заходів щодо збереження поклажі, крім випадків, коли згідно з правилами про загальні підстави відповідальності зберігач не несе відповідальності за збереження поклажі, підлягає переважному застосуванню перед правовим приписом, який непрямо випливає із ч. 1 ст. 942 ЦК, виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного та згідно з якою зберігач не несе обов’язку вживати інших заходів щодо збереження поклажі, крім тих, які встановлені договором, законом та іншими актами цивільного законодавства.

У такий же спосіб слід тлумачити ч. 1 ст. 942 ЦК у в співвідношенні з ч. 2 ст. 950 ЦК («професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця»).

Інтуїція підказує, що у цей спосіб не можна тлумачити ч. 2 ст. 942 ЦК («якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов’язаний піклуватися про річ, як про свою власну») у її співвідношенні з ч. 1 ст. 950 ЦК. Тож треба зробити вибір між інтуїцією та методологією. Якщо методологія допомагає вирішити значно більш гостре питання щодо співвідношення ч. 1 ст. 942 ЦК та ч. 1 ст. 950 ЦК, то не треба нехтувати нею і при вирішенні питання про співвідношення ч. 2 ст. 942 ЦК та ч. 1 ст. 950 ЦК. Тим більше, що критерій дбайливості господаря, до якого відсилає формулювання «піклуватися про річ, як про свою власну», запозичений із римського права, в законодавстві України є недостатньо визначеним, а в судовій практиці — не опрацьованим. Звідси слід зробити висновок про те, що правова норма, яка непрямо випливає із ч. 2 ст. 942 ЦК та виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від протилежного, не може застосовуватись усупереч правовій нормі, яка непрямо випливає із ч. 1 ст. 950 ЦК та виявляється при тлумаченні за допомогою висновку від наступного правового явища (відповідальності зберігача) до попереднього (обов’язків зберігача), а сфера обов’язків зберігача виходить за ті межі піклування про річ, які встановлені ч. 2 ст. 942 ЦК, і визначається правовим приписом, що непрямо випливає із ч. 1 ст. 950 ЦК.