Новітнє вчення про тлумачення правових актів

14. При тлумаченні актів законодавства про працю висновок, про який тут йдеться, застосовується особливо часто. Зокрема, законодавство про працю прямо не закріплює способи захисту трудових прав працівників і не визначає види вимог, які можуть бути пред’явлені працівниками з метою захисту порушених трудових прав. Між тим, на трудові спори поширюється чинність ст. 4 ЦПК, яка встановлює, що суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Здається, що в трудовому праві виникла величезна прогалина. Але значною мірою, як допомагає встановити це більш глибокий аналіз, ця прогалина виявляється заповненою. Так, із п. 2 частини першої ст. 232 КЗпП ми узнаємо, що безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату часу вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи. Частина перша ст. 235 КЗпП також встановлює, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Із наведених правил ст. 232 і 235 КЗпП, основний зміст яких є процесуальним, випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (обов’язку суду поновити працівника на роботі) до попереднього виявляється правовий припис, згідно з яким працівник при порушенні його трудових прав у відповідний спосіб має право вимагати поновлення на роботі, зміни дати і формулювання причини звільнення, а роботодавець несе обов’язки (у разі допущення відповідного порушення) поновити працівника на роботі, змінити дату чи формулювання причин звільнення з роботи.