Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
3. Елементарним буде тлумачення ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» («при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди»), якщо використовувати висновок від наступного правового явища (обов’язку суду вирішити питання про відшкодування моральної шкоди) до попереднього (права споживача на відшкодування моральної шкоди, якщо вона йому завдана). Судова практика, не володіючи цим інструментом, керується правовою нормою, що текстуально закріплена в п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону «Про захист прав споживачів», відповідно до якої споживач має право на «відшкодування збитків, завданих товарами (роботами, послугами) неналежної якості, а також майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої небезпечними для життя і здоров’я людей товарами (роботами, послугами) у випадках, передбачених законодавством». Це законодавче положення вкрай обмежує право на відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди і, крім того, не встановлює норми прямої дії, бо відсилає до законодавства. Між тим, із ч. 2 ст. 22 Закону «Про захист прав споживачів» випливає і за допомогою висновку від наступного правового явища (обов'язку суду вирішити питання про відшкодування моральної шкоди) до попереднього виявляється текстуально не закріплена в цьому законодавчому положенні правова норма, згідно якої споживач має право на відшкодування немайнової (моральної) шкоди завжди, коли йому така шкода завдана. Що стосується правової норми, яка виявляється за допомогою висновку від протилежного при тлумаченні п. 5 ч. 1 ст. 4 названого Закону і відповідно до якої в інших випадках, ніж передбачені цим пунктом, моральна шкода не відшкодовується, то вона не може конкурувати при правозастосуванні з правовою нормою, що виявляється при тлумаченні ст. 22 того ж Закону за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього.
4. Широко відома правова позиція, відповідно до якої ст. 41 і 59 Закону «Про господарські товариства», що надають загальним зборам товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю повноваження на відкликання виконавчого органу, в тому числі одноосібного, не встановлюють підстав припинення трудових договорів з відповідними працівниками. Але ж із попереднього правового явища (відповідного повноваження) непрямо випливає наступне — право на звільнення відповідних працівників. Це — спеціальна правова норма, яка до того ж встановлена Законом «Про господарські товариства», що прийнятий пізніше Кодексу законів про працю. Тому наведена правова норма підлягає переважному застосуванню перед правовою нормою, яка встановлена ч. 1 ст. 40 КЗпП і яка допускає розірвання трудового договору лише з підстав, установлених цією статтею. Крім того, правова норма, яка встановлена Законом «Про господарські товариства» і про яку йдеться, є спеціальною порівняно з нормою, що встановлена ч. 1 ст. 40 КЗпП, а тому підлягає переважному застосуванню з огляду також на цю обставину.
5. Відповідно до п. 11 частини першої ст. 106 Конституції Президенту України надається повноваження призначати за згодою Верховної Ради на посаду Генерального прокурора України та звільняти його з посади. У цьому законодавчому положенні текстуально закріплюється правова норма, яка за галузевою належністю є конституційно-правовою. У свою чергу із цього конституційно-правового припису випливає і за допомогою висновку від попереднього правового явища до наступного виявляється трудо-правовий припис. Цей припис Конституції України як акта вищої юридичної сили підлягає переважному застосуванню перед правовими приписами законодавства про працю, які допускають розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу лише за наявності підстав, встановлених ст. 40 КЗпП. Отже, Президент України вправі в будь-який час звільнити відповідних посадових осіб з посад, незалежно від наявності підстав, передбачених Кодексом законів про працю чи Законом «Про прокуратуру».