Новітнє вчення про тлумачення правових актів
- Автор: Коллектив авторів
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Право
- ISBN: 978-966-458-424-8
- Жанр: право
Электронная книга - «Новітнє вчення про тлумачення правових актів». Краткое содержание книги:
Встановлені інші численні правила про відповідальність, із яких слід робити висновки від наступного правового явища до попереднього про наявність у особи відповідних обов’язків. Так, відповідно до ст. 975 ЦК, що має заголовок «Зберігання речей в готелі», на готель покладається відповідальність за схоронність речей, внесених до готелю особою, яка проживає в ньому, хоч положення, яким би на готель покладався обов’язок зберігати такі речі, прямо не встановлюється. Цей обов’язок виводиться із правила про відповідальність за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього.
Особа, яка знайшла загублену річ, відповідає за її втрату, знищення або пошкодження (ч. 4 ст. 337 ЦК). Із цього положення висновком від наступного правового явища до попереднього виводиться непрямо встановлений обов’язок відповідної особи належне зберігати знайдену річ. Аналогічним чином із положення ч. 3 ст. 340 ЦК («особа, у якої залишена бездоглядна домашня тварина, відповідає за її загибель або пошкодження...») непрямо випливає і при тлумаченні висновком від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього виявляється правовий припис, відповідно до якого названа особа зобов’язана зберігати бездоглядну домашню тварину.
Законодавець настільки захопився терміном «відповідальність», що навіть обов’язок відшкодування шкоди у одному випадку сформулював у такий спосіб: «Органи місцевого самоврядування, що управляють функціонуванням та розвитком вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, відповідають за ... відшкодування збитків користувачам вулиць і доріг міст та інших населених пунктів, що виникли через їх незадовільний стан, у порядку, визначеному законом» (ст. 21 Закону «Про автомобільні дороги»). Не підлягає будь-якому сумніву, що із цього положення про відповідальність непрямо випливає правовий припис, згідно з яким органи місцевого самоврядування несуть обов’язок відшкодування шкоди, завданої користувачам вуоиць (доріг). Цей обов’язок встановлюється при тлумаченні ст. 21 Закону «Про автомобільні дороги» висновком від наступного правового явища (відповідальності) до попереднього.
21. Вищий господарський суд у п. 49 інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів»[265] на запитання про те, чи можна визнати недійсним пункт договору, в якому сторони передбачили розмір пені, який перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, роз'яснив, що не можна. Це було помилкове роз’яснення, бо воно стосувалось господарських відносин, до яких не застосовуються абзац другий ч. 2 ст. 551 ЦК («розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі») і застосовуються спеціальні правові норми, встановлені ч. 2 ст. 343 ГК («платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня») і ч. 1 ст. 231 ГК («законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається»). Одним із аргументів в обґрунтування наведеної правової позиції було те, що «положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню». Дійсно, у ст. 1, 2 названого Закону йдеться про пеню, яку платники грошових коштів «сплачують» на користь одержувачів коштів. Із цього формулювання, що фіксує відносини сторін у точці «сплачують», Вищий господарський суд зробив висновок від попереднього правового явища (сплати пені) до наступного (стягнення). Коректність цього висновку не викликає сумнівів. Але ігнорування можливості висновку від наступного правового явища (обмеження розміру пені, що підлягає сплаті) до попереднього (обмеження розміру пені, що може бути «визначений» чи «встановлений» у договорі) викликає заперечення і нагадує формалізм часів видання Законів ХII таблиць. Виходить, що не така уже і проста ця річ — висновок від попереднього правового явища до наступного і навпаки.
265
Про деякі питання практики застосування норм Цивільного і Господарського кодексів України. Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 // Вісник господарського судочинства. — 2008. — № 3. — С. 45-66.