ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Упродовж перших шести місяців керівництва Карпінскі кількість ув’язнених зросла до понад десяти тисяч. Серед них — тридцять підлітків, віком від десяти до сімнадцяти років. Цим дітям не надали ані можливості навчатися, ані окремого місця проживання. «Бачачи умови, в яких ці діти перебували місяцями, у мене краялося серце», — розповів один зі спостерігачів. До того ж не було нічого зроблено, щоб відокремити в’язнів з психічними розладами й різними іншими захворюваннями, як-от туберкульоз.

З огляду на жахливі умови утримання в’язнів, дивними видаються надзвичайно оптимістичні висловлювання генерала Карпінскі в інтерв’ю для St. Petersburg Times у грудні 2003 року. Вона сказала, що для багатьох утримуваних в Абу-Ґрейб іракців «умови проживання є кращими, ніж удома». І додала: «Був момент, коли ми переживали, що вони не захочуть залишити в’язницю». Проте в той самий час, коли лунало таке бадьоре передріздвяне інтерв’ю, генерал-майор Антоніо Таґуба проводив розслідування за звітами про численні випадки «садистичних, неприпустимих і злочинних знущань», яких завдавали охоронці нічної зміни із 372-го батальйону військової поліції, у блоці 1А.

Згодом генерал Карпінскі отримає догану і її відсторонять від виконання службових обов’язків. Також її понизили до чину полковника і звільнили з армії. Вона була першим офіцером, якого визнали винним за фактом знущань над в’язнями, недогляду і недбальства, тобто не за те, що зробила, а за те, чого не зробила.

У своїй автобіографії «Армія однієї жінки» Карпінскі розповідає ту історію зі свого кута зору[374]. Описує відвідини високопоставлених офіцерів із Ґуатанамо, на чолі з генерал-майором Джеффрі Міллером, який їй сказав: «Ми маємо намір змінити тактику допитів в Абу-Ґрейб». Що означало «зняти м’які рукавички», перестати так поблажливо поводитися з тими, кого підозрюють у тероризмі, і почати застосовувати методи, які дадуть змогу отримати «корисну інформацію», потрібну армії для війни з повстанцями і терористами. Міллер також наполягав на зміні назви з Багдадського центру утримання під вартою і поверненні до оригінальної назви, бо вона все ще викликала жах серед мешканців Іраку — в’язниці Абу-Ґрейб.