ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Фізичні умови військових значно погіршував брак каналізації. Знищена війною в’язниця Абу-Ґрейб диспонувала тільки дірками в підлозі і переносними туалетами. Зрештою і того не вистачало для всіх в’язнів і військових. Позаяк не було можливості їх регулярно чистити, вони швидко переповнювалися, а під впливом високої літньої температури повставав нестерпний і всюдисущий сморід. Також не було адекватної системи душових, воду видавали порціями, а мила бракувало. Електрика регулярно виключалася через брак відповідних генераторів. В’язні смерділи, як і все довкола них. У сезон сильних літніх дощів, коли температура перевищувала 45 °С, в’язниця перетворювалася на розпалену пічку чи сауну. Коли дув сильний вітер, часточки пилу потрапляли в легені кожного, спричиняючи запальні процеси і вірусні інфекції.
Після ухвалення рішення зруйнувати високу вежу, щоби прибрати мішень, зменшилася частота мінометних ударів, але до постійних розвалин і нищення виднокола додалася величезна руїна.
Якість їжі також не полегшувала інші прикрості умов проживання. Попри те що армія щойно перебудувала величезний комплекс, їдальню ніхто не звів. Упродовж понад двох років окупації військові, що проходили тут службу, були змушені харчуватися сухпайками і готового до споживання їжею із контейнерів. Їдальню врешті-решт побудовали в грудні 2003 року. Підсумовуючи, я не можу краще описати місце, як це зробив керівник слідства, коли описував жахливість умов праці в цьому місці: «тривалий час усе це скидалося на пекло на землі».
ВІСІМДЕСЯТ АКРІВ ПЕКЛА
Любителі американської історії зараз нам нагадають, що навіть ще пекельнішу в’язницю армія США побудувала і підтримувала після Громадянської війни. Кемп-Даґлас розташовувалася за декілька кілометрів від Чикаго. У ній утримували тисячі полонених конфедератів. Її розмістили в болотистій місцевості, без необхідних засобів існування. В’язниця не мала ані рішучого керівництва, ані зрозумілих інструкцій щодо поводження з військовополоненими. Серед місцевого населення відчувалася велика ворожість до конфедератів — «зрадників», а батальйон охорони був надто малим для нагляду за понад п’ятьма тисячами ув’язнених. Це місце стало відомим під назвою «вісімдесят акрів пекла», в ньому загинули тисячі ув’язнених через рабську працю, голод, брутальні побиття, тортури, умисне погане поводження і безліч захворювань. Аналогом на півдні для військовополонених Федерації була навіть відоміша Андерсонвіллська тюрма.
НА МІСЦЕ ПРИБУВАЄ НОВИЙ КОМАНДИР, АЛЕ НЕ БАЧИТЬ НІЧОГО
У червні 2003 року трагічна іракська в’язниця отримує нове командування. Дженіс Карпінскі, бригадного генерала запасу, призначено на пост командира 800-ї бригади військової поліції, яка відповідала за Абу-Ґрейб і всі інші військові в’язниці Іраку. Призначення було дивним з двох причин: Карпінскі була єдиним командиром-жінкою у зоні бойових дій, і вона не мала жодного досвіду в управлінні хай якими в’язницями. Тепер в її підпорядкуванні опинилося три великі тюрми й 17 менших в’язниць у всьому Іраку, вісім військових батальйонів, сотні іракських охоронців і 3400 недосвідчених резервістів, як і спеціальний центр для допитів у блоці 1А. Це було занадто складне завдання для недосвідченого офіцера запасу.
За інформацією з кількох джерел, з огляду на небезпеку і жахливі умови проживання Карпінскі швидко залишила свій пост в Абу-Ґрейб, і перемістилася в безпечніше місце — Кемп-Вікторі біля Багдадського аеропорту. Позаяк Карпінскі майже завжди була відсутня, бо часто їздила в Кувейт, ніхто не забезпечував постійного низхідного нагляду за тим, що відбувалося на об’єкті. Ба більше, вона стверджує, ніби офіцери вищого рангу повідомили їй, що блок 1А є «спеціальним місцем» і не перебуває під її безпосереднім контролем, тому вона ніколи його не відвідувала.
Факт, що командир-жінка тільки номінально виконувала свої функції, також заохочував сексистське ставлення серед військових, що призводило до порушення звичної дисципліни і порядку. «Підлеглі генерала Карпінскі з Абу-Ґрейб часом ігнорували її команди і не дотримувалися правил вдягання форми і віддавання честі старшим, що призвело до подальшого послаблення стандартів, яке вже існувало у в’язниці», — сказав один з членів бригади. Військовий, який говорив на засадах анонімності, також розповів, що польові командири зазвичай ігнорували накази генерала Карпінскі, аргументуючи тим, що вони не зобов’язані слухатися жінки[373].
Вона впоралась з одним завданням, і то не найкраще. Воно полягало в щотижневих «чистках», під час яких вона приймала рішення, яких в’язнів потрібно звільнити, — вони або не становлять загрози, або не мають цінної інформації і не є ані терористами, ані кримінальними злочинцями. Проте мене поінформували, що вона робила це дуже обережно, звільняючи порівняно мало затриманих, тоді як щодня з’являлися нові. Населення в’язниці продовжувало зростати. Що гірше, був постійний приплив нових в’язнів з інших в’язниць, наприклад з переповненого Кемп-Букка.
373
Військова слідча Марсі Дрюрі інформувала мене про умови, які панували в Абу-Ґрейб, відколи військові взяли це місце під свій контроль і доколи почалося розслідування зловживань у блоці 1А. В електронних листах (16, 18 і 20 вересня 2005 року) і телефонному інтерв’ю (8 вересня 2005 року) вона з перших вуст розказала про «жалюгідні, злиденні» умови як для охоронців, так і в’язнів. Вона служила в підрозділі, що займався розслідуваннями злочинів, вчинених військовими США впродовж війни. Вона також була однією з перших осіб, хто побачив диск із фотографіями. Її відділ завершив розслідування до лютого 2004 року. Вона сказала мені, що хоче, аби світ побачив правду, що умови, які панували у в’язниці, мали вплив на поведінку охоронців.