ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Нарешті нам потрібно дослідити структуру влади, яка відповідає за створення і підтримання умов проживання всіх мешканців в’язниці — й іракських в’язнів, й американських військових. Як Система обґрунтує утримування в’язнів без правового захисту й використання під час допитів «тактик примусу»? На якому рівні ухвалено рішення про призупинення гарантій Женевської конвенції і власних військових правил утримання в’язнів, а саме заборони жорстокого, нелюдського і принизливого ставлення до арештантів? Ці правила передбачають базові стандарти утримання і поводження з ув’язненими в будь-якій демократії, незважаючи в мирний час чи під час війни. Народи їх встановили не через бажання доброчинності, а з метою забезпечити гідне ставлення до власних військових у разі полону.
Я не мав достатньо коштів на подорож до Абу-Ґрейб, вишколу в журналістських розслідуваннях чи хоча б можливості взяти інтерв’ю в усіх чільних учасників знущань. Тому я й не сподівався розплутати цей клубок і дістатися до вершин, чи глибин цього захопливого психологічного феномену. Проте було б соромно не внести своєї лепти в зрозуміння цього, на перший погляд, беззмістовного насильства. Вона ґрунтується на моєму унікальному, «інсайдерському» досвіді перебування на посаді суперінтенданта Стенфордської в’язниці. Парадигма Стенфордського в’язничного експерименту навчила мене, що в дослідженні інституційних зловживань потрібно оцінювати різноманітні чинники (диспозиційні, ситуативні, системні), що зумовлюють поведінкові результати, які хочемо зрозуміти. Також мене цікавило, хто був тією особою, що пролила світло на насильство, яке відбувалося в тій темниці.
ДЖО ДАРБІ - ГЕРОЙ, ЯКИЙ ВДАРИВ НА СПОЛОХ, ЗВИЧАЙНИЙ ХЛОПЕЦЬ
Той молодий військовий, який вдарив на сполох через «маленьку майстерню жахів», і відкрив очі цілого світу на темні справи, що там відбувалися, був двадцятичотирирічним військовим резервістом Джо Дарбі. Цей молодий чоловік — герой, тому що змусив військове начальство визнати існування насильницьких практик і діяти з метою припинення такого у всіх підконтрольних в’язницях. Дарбі служив у тій самій 372-й роті військової поліції, що й «персонажі» нічної зміни в Абу-Ґрейб, але виконував інші завдання.
Одного дня його приятель, капрал Чарлз Ґренер, дав Дарбі диск, заповнений сотнями фотографій, що вже оббігли ввесь підрозділ, і дехто навіть поставив їх собі як заставку на комп’ютері. Спершу світлини смішили Дарбі, було «досить забавно» бачити купу голих, складених у піраміду іракських срак. Але що довше він роздивлявся, тим більше відчував смуток через те, що бачив. «Я не міг перестати думати про це. Десь за три дні я прийняв рішення заявити про ці фотографії», — повідомив Дарбі. Те рішення довело його до агонії, коли він розривався між лояльністю до приятелів і докорами сумління. Дарбі був знайомий з Ліннді Ігленд з часів проходження початкового вишколу. Проте, як він повідомив, побачене «оскверняло все, у що я особисто вірив, і все, чому мене навчили про верховенство права».
Тож того дня в січні 2004 року Джо Дарбі вчинив гігантський стрибок для людської моральності, уперше передаючи копію диску з анонімним написом на конверті агенту відділу кримінальних розслідувань (ВКР). Згодом він відкрився спеціальному агенту Тайлору П’єрону (начальнику військового ВКР в Абу-Ґрейб), що саме він помістив диск у конверт, і що хоче поспілкуватися з ВКР відкритіше. Дарбі бажав лишатися анонімним стільки часу, скільки працюватиме в Абу-Ґрейб, боячись помсти за донос на приятелів[367].
Забити на сполох, знаючи, що це напевно спричинить проблеми зображеним на світлинах приятелям з 372-ї роти, вимагало від Дарбі надзвичайної особистої відваги. Проте, коли інші чинним неправильно, Дарбі вчинив правильно.
Також треба врахувати, що за військовим статусом Дарбі займав найнижчий ранг — спеціаліст військового резерву. Він відкрито кидав виклик тому, що відбувалося в військовій в’язниці. Як я згодом відкрив, особливій в’язниці, частиною якої був спеціальний центр допитів, створений особисто Міністром оборони, задля викриття «готових до дій терористів і заколотників». Виклик системі вимагав від Дарбі великої сили духу[368].
ЧАС КВІТУЧИХ ЯБЛУНЬ У СТОЛИЦІ
367
Дарбі дав перше інтерв’ю про свою роль у розкритті зловживань Уїлу Хілтону, опубліковане в журналі GQy вересні 2006 року під назвою «Полонений совісті». (Цитати Дарбі з цього джерела). Доступне онлайн: http://men.stvIe.com/gq/features/landing?id=content_478S/.
368
Існує цікава паралель з іншим солдатом, Роналдом Райденауром, який вдарив на сполох через масове вбивство в Сонґмі у В’єтнамі, 1968 року. Він теж був трохи аутсайдером, який ввійшов на сцену наступного дня, після того як деякі з його колег по-звірячому вбили сотні в’єтнамських цивільних. Відчуваючи, що їхні дії суперечать базовим принципам, за захист яких воювали США, Райденаур вирішив обнародувати справу. Його неодноразові запити до вищих посадових осіб, і навіть до президента Ніксона і конгресменів, щодо розслідування цієї різанини ігнорували або не вдовольняли понад рік.
І нарешті завзятість Райденаура окупилися. До нього приєднався молодий репортер-слідчий Сеймур Герш, який описав історію в 1970 році у книжці «Му Lai 4: A Report on the Massacre and its Aftermath». Мабуть, це не випадковість, що той самий репортер, тепер значно старший, розкрив зловживання в Абу-Ґрейб у своїй статті для New Yorker (квітень 2004 року), і книжці «Chain of Command: The Road from 9/11 to Abu Ghraib» (2004).
Сумними наслідками зухвалого вчинку Дарбі було те, що декілька років він, разом із матір'ю і дружиною, були змушені переховуватися, під захистом охорони, бо багато людей хотіли їх убити через його приниження армії.