Новітнє вчення про тлумачення правових актів

10. Цивільні права та обов’язки можуть випливати навіть із гіпотези іншої правової норми. Так, згідно із ч. 3 ст. 840 ЦК «підрядник відповідає за невиконання або неналежне виконання роботи, спричинене недоліками матеріалу, наданого замовником, якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу». Формулювання «якщо не доведе, що ці недоліки не могли бути ним виявлені при належному прийманні матеріалу» зазначає на гіпотезу правової норми, але із нього випливає логічно закріплений у цьому формулюванні обов’язок підрядника належне здійснювати приймання матеріалу. При тлумаченні цей обов’язок виявляється за допомогою висновку від наступного (відповідальності за неналежне виконання роботи) до попереднього (обов’язку належне здійснювати приймання матеріалу) правового явища.

11. Цивільний кодекс Української РСР 1963 р. (частина перша ст. 416) покладав на зберігача (за термінологією цього Кодексу, — на охоронця) обов’язок «вжити всіх заходів, передбачених договором або необхідних для збереження майна». Основне смислове навантаження у цьому формулюванні несло словосполучення «необхідних для збереження майна». Отже, на зберігача покладався обов’язок вживати не якогось певного кола заходів, а всіх заходів, які необхідні для збереження майна.

За таких умов слова «передбачених договором» у наведеному формулюванні мали обмежене значення: звідси випливав і висновком від наступного правового явища до попереднього виявлявся правовий припис, згідно з яким договорами міг покладатись на зберігача обов’язок вживати певних конкретних заходів для збереження майна. У такий спосіб сторони могли конкретизувати заходи, які вони вважали необхідними для збереження майна, та внести необхідну визначеність у свої відносини. Так, сторони в договорі могли погодити, що в нічний час склад, на якому зберігається поклажа, має охоронятись не менш як двома охоронцями, що мають спортивний розряд з вільної боротьби. Цим істотно конкретизувались би заходи, які сторони вважали необхідними для збереження майна. Суду за таких умов значно легше було б вирішити питання про те, чи виконав зберігач свій обов’язок. Але ж обов’язки зберігача (охоронця) щодо вжиття заходів, спрямованих на збереження майна, не обмежувались тими, що встановлені договором.