Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Що стосується слів «типових договорів» (абзац перший ч. 2 ст. 207 ГК), то вони дійсно не можуть бути задовільно витлумачені, а тому не можуть застосовуватись як нормативне положення. Можна здогадуватись, що тут допущена помилка, і під «типовими» договорами слід розуміти «публічні» договори, але така операція із законодавчими текстами виходить за межі логічного перетворення нормативного акту, припустимого при тлумаченні актів законодавства.

Як бачимо, ст. 207, 208 ГК встановлюють задовільно формально визначені законодавчі положення. Правда, їх тлумачення передбачає необхідність врахування контексту цих статей, а також застосування таких логічних засобів, як висновки від попереднього правового явища до наступного і навпаки. Цими законодавчими положеннями встановлюються особливості правового регулювання майнових відносин у сфері господарювання, тобто спеціальні правові норми, які підлягають переважному застосуванню до господарських зобов’язань порівняно із загальними положеннями ст. 203, 215, 216 ЦК. Цей висновок не відповідає загальнопоширеній практиці вирішення судами господарських справ. І автори не виключають того, що практику немає необхідності змінювати, оскільки закон є чинним положенням з урахуванням практики його тлумачення компетентними судами[264]. Але ж наука повинна вести пошук істини — дійсного змісту положень актів законодавства.

9. Згідно із п. 1 ст. 17 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» до суб’єктів підприємницької діяльності застосовуються фінансові санкції за проведення розрахункових операцій без застосування реєстраторів розрахункових операцій (повністю або частково). У випадках, коли суб’єкт підприємницької діяльності взагалі не має реєстратора розрахункових операцій, вся сума готівкових коштів, отриманих від реалізації товарів, робіт, послуг (якщо цю суму можливо встановити) може кваліфікуватись як така, що отримана з порушенням вимоги закону про проведення розрахунків з використанням реєстратора розрахункових операцій. Але ж при цьому непроведення розрахунків через реєстратор розрахункових операцій прямо не фіксується, а встановлюється висновком від наступного (наявність факту отримання готівкових коштів) до попереднього (за відсутності у суб’єкта підприємницької діяльності реєстратора розрахункових операцій належить визнати, що наявні готівкові кошти були отримані шляхом проведення розрахунків з покупцями без застосування реєстратора розрахункові операцій). Але застосуванню п. 1 ст. 17 названого Закону в даному випадку перешкоджає ст. 22 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», якою прямо встановлюються фінансові санкції за невідповідність суми готівкових коштів на місці проведення розрахунків сумі коштів, яка зазначена в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій. Із цієї статті непрямо випливає і висновком a fortiori виявляється логічно закріплена в ній правова норма, згідно з якою ці фінансові санкції підлягають застосуванню до випадків, коли реєстратор розрахункових операцій не застосовувався взагалі (якщо ці фінансові санкції застосовуються, у разі невідповідності суми готівкових коштів на місці розрахунків сумі коштів, яка зазначена в поточному звіті реєстратора розрахункових операцій, то тим більше вони мають застосовуватись у разі невикористання реєстратора розрахункових операцій).