Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Тож начхати на всякі там «печаті благородства», окрім тих, що накладені самою природою! Ось як міркують у цьому далекому краю.
Саме таку печать, мов знак на чолі, має на собі й молодий ірландець. Ніхто не прийме його за дурня чи негідника.
А проте він стоїть перед усім тим збориськом, що дивиться на нього як на вбивцю, лиходія, що глупої ночі пролив невинну кров і позбавив життя таку ж, як і сам, людину.
Невже це звинувачення справедливе? Коли так, то Моріс Джеральд почує сьогодні свій смертний вирок!
Отакі думки перебігають у глядачів, що стоять, не відводячи від нього очей, і чекають, коли розпочнеться суд. Хто дивиться на підсудного просто з цікавістю, хто з подивом, але погляди більшості палають гнівом і жадобою помсти.
Та одна пара очей дивиться на мустангера зовсім не так, як усі інші: у їхньому лагідному, але твердому погляді дивовижно поєдналися страх і любов. Багато хто з присутніх уже помітив цю жінку, чиє бліде обличчя, визираючи із-за завісок карети, впадає в око своєю красою. Але зрозуміти її погляд можуть лише кілька людей.
Один із цих кількох — сам підсудний. Побачивши ту жінку та її погляд, звернений на нього, він відчуває приплив гордості. Той погляд ніби винагороджує його за приниження, які випали йому на долю, і він на хвилину забуває про своє жахливе становище.
Усього на хвилину, але яка то втішна хвилина! Йому відкривається дещо з того, що пройшло повз його свідомість у темні години гарячкового марення. Тепер він знає: те, що уявлялось йому тільки прекрасним небесним привиддям, було насправді куди прекраснішою земною реальністю. І оте жіноче обличчя, яке, мов уві сні, майнуло тоді над його ложем, видніється зараз між завісками «каріоли», і його вираз говорить бідолашному страдникові, що серед усього цього ворожого натовпу в нього є друг, який лишиться вірним йому до кінця, нехай би то була і смерть.
Суд починається.
Ніяких особливих церемоній немає. Суддя скидає капелюха, черкає сірником і запалює згаслу сигару. Затягтись кілька разів, виймає її з рота, кладе на край столу й каже:
— Панове присяжні! Ми зібралися тут, щоб розглянути справу, суть якої, я гадаю, всім вам відома. Вбито людину, сина одного з найшанованіших наших громадян, і в цьому злочині обвинувачується заарештований, якого ви бачите перед собою. Мій обов'язок — скеровувати вас згідно з правилами судової процедури, а ваш — вислухати свідчення та докази і дійти висновку, чи вважаєте ви за можливе підтримати звинувачення.
Далі підсудному ставлять звичайне запитання:
— Чи визнаєте ви себе винним?
— Ні, не визнаю, — твердо, але стримано відказує той.
Кассій Колхаун і декілька горлорізів коло нього глузливо посміхаються.
Суддя бере свою сигару і мовчки курить.
Прокурор виголошує коротке вступне слово й починає допитувати свідків.
Першого викликають Франца Обердоффера. Йому ставлять кілька формальних запитань щодо його особи — хто він і таке інше, — а тоді просять сказати, що він знає про цю справу. Така звичайна процедура техаського суду.
Свідчення Обердоффера повторюють те, що він уже розповідав раніше. Тієї ночі, коли пропав молодий Пойндекстер, Моріс Джеральд виїхав з готелю пізньої години, десь після півночі. Перед від'їздом він розплатився за рахунком і мав при собі багато грошей — стільки готівки Обердоффер у нього ще не бачив. Від'їжджав він начебто додому, кудись на Нуесес чи де він там живе. Сам він не сказав, куди їде. Свідок ніколи не мав з ним приязних стосунків і тільки припускав, що він їде туди, бо напередодні його слуга забрав речі, повантажив на мула й повіз — усе, крім того, що взяв із собою тоді сам мустангер.
Що ж він узяв із собою?
Цього свідок добре не пригадує. Чи була тоді при ньому рушниця, він не певен, хоч, здається, була — приторочена до сідла збоку, на мексиканський лад. А з певністю може сказати, що були револьвери в кобурах, а на поясі мисливський ніж. Одягнений мустангер був як звичайно: в мексиканський костюм, а зверху смугасте покривало. Перед тим як вирушити, він накинув його на плечі. Свідкові здалося дивним, що мустангер поїхав так пізно вночі, аж надто дивно, бо перед тим він сам казав свідкові, що збирається вирушити наступного ранку.