Вершник без голови

Перед усім тим реквізитом засідає суддя. На ньому немає не те що горностаєвої мантії, а й звичайного сюртука. Зважаючи на спеку, він визнав за можливе правити суд просто отак, у сорочці. Замість суддівської перуки на голові в нього зсунутий набакир капелюх-панама, а в зубах — наполовину скурена, наполовину зжована сигара.

Решту стільців коло столу займають люди, з одягу яких так само важко здогадатися, хто вони. Серед них — прокурор, адвокати — або ж правники, як їх тут називають і в суді, і в юридичних конторах, — а також шериф із своїм помічником, комендант форту, священик, лікар, троє-четверо офіцерів і кілька осіб, що не мають певного діла.

Трохи осторонь розташувались окремим гуртом ще дванадцать чоловік. Половина з них сидять на грубій дерев'яній лаві, решта вмостилися, — хто сидячи, а хто й лежачи, — просто на траві.

Це присяжні — така сама невід'ємна приналежність техаського суду, як і англійського; навіть більше — тут вони куди правдивіше відповідають своєму призначенню й не піддаються тискові з боку судді, як це надто часто буває в Англії.

Навколо судді та присяжних юрмиться натовп, що його майже неможливо змалювати. Мисливські сорочки з оленячої шкіри й довгі сукняні куртки, пошиті з ковдр, — навіть за такої спеки; цупкі смугасті й сині робочі костюми; білі й голубі бавовняні блузи; сорочки з червоної фланелі та грубого домотканого полотна; Драгунські, стрілецькі, піхотні й артилерійські мундири — все змішується й зливається в цьому строкатому збориську. Подекуди видно й одноманітнішу одіж, до того ж більш споріднену з цим краєм: короткі куртки та облиплі штани мексиканців і широкі чорні сомбреро, Що затінюють їхні мальовничі смагляві обличчя.