Вершник без голови
- Автор: Майн Рид Томас
- Год: 1983
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Вершник без голови». Краткое содержание книги:
Це один в найпопулярніших пригодницьких романів широковідомого англійського письменника XIX ст., у яких веливодушність і благородство протистоять злу й насильству.
Усі чекають початку вистави. Це — суд, про який так багато говорили по всій околиці.
Мабуть, зайве пояснювати, що судити мають Моріса Джеральда, або ж, як усі його називають, Моріса-мустангера. Так само зайве додавати, що його звинувачують в убивстві Генрі Пойндекстера.
Та не сам цей тяжкий злочин принадив сьогодні стільки глядачів і не інтерес до підсудного чи його жертви, яких тут мало хто знає. Цей самий суд — верховний суд округи Ювалде — засідав у форті й раніше і судив різних злочинців: злодіїв, шахраїв і навіть убивць, — але жодного разу не збиралося подивитися на це більш як кілька десятків чоловік, та й ті часто розходилися ще до оголошення вироку.
Ні, не заради самого суду з'їхалося сьогодні до форту стільки поселенців — їхню цікавість розпалила ціла низка загадкових і драматичних обставин, що їх наздогад пов'язували з цим злочином і так жваво обговорювали останнім часом в окрузі.
Немає потреби називати ці обставини — вони нам уже відомі.
Отож усі ці люди приїхали до форту Індж, сподіваючись, що суд кине світло і на ту дивну таємницю, якої досі ще ніхто не зміг розгадати.
Звичайно, є серед них і такі, хто щиро вболіває за долю підсудного. Є й інші, кого привело сюди тяжке горе: це родичі та друзі юнака, якого вважають Убитим, — не слід забувати, що й саме вбивство ще не є доведеним фактом.
Та щодо цього майже ніхто не має сумнівів. Кілька обставин, незалежних одна від одної, зіставлені, підтверджують загальний здогад, і всі вважають, що Генрі Пойндекстер став жертвою кривавого злочину, — вважають із такою певністю, неначе бачили все те на власні очі.
І тепер вони чекають тільки, щоб почути подробиці и дістати відповіді на всі «як», «коли» і «чому».
Десята година ранку. Суд уже зібрався.
В натовпі не помітно особливих змін — тут усі, хто був і раніше, і тільки подекуди до одноманітнішого кольором цивільного вбрання долучилися яскраві військові мундири. Солдатів форту відпустили після ранкового огляду, і, маючи попереду вільний день, вони приєдналися до натовпу глядачів. Так вони й стоять усі поряд — солдати й місцевий люд; драгуни, стрільці, піхотинці, артилеристи змішалися з плантаторами, мисливцями, торговцями кіньми й відчайдушними шукачами пригод. Щойно вони почули, як судовий оповісник оголосив початок засідання, і тепер сповнені рішучості стояти тут, аж поки суддя промовить останню урочисту фразу: «Хай зглянеться Господь на вашу душу!»
Навряд чи є тут хоч один, хто не сподівається сьогодні ж таки, ще до вечора, почути ті моторошні заключні слова, якими проводжають людину на смерть.
Таких, що справді хочуть цього, зовсім небагато. Але переважна більшість певна, що суд закінчиться смертним вироком і ще до заходу сонця душа Моріса Джеральда полине до Бога.
Суд зібрався…
Певно, ви уявляєте собі велику залу з підвищенням в одному кінці та обведеним бар'єром місцем, де стоїть великий стіл, а скраю — коробчаста вигородка, що скидається на лекторську чи церковну кафедру. Ви бачите перед собою суддів у горностаєвих мантіях, адвокатів у сивих перуках та чорних шатах і їхніх помічників, писарів, приставів і газетних репортерів, полісменів у синіх мундирах з блискучими ґудзиками; а з другого кінця — море голів та облич, не завжди зачесаних і не завжди чистих. Зауважуєте ви й те, що глядачі поводяться тихо і стримано — не так із чемності, як боячись порушити заведений у суді порядок.
Та коли ви хочете мати уявлення про суд у прикордонних поселеннях Техасу, викиньте все те з голови, бо техаський суд різниться від англійського, як ватага повстанців від загону королівської гвардії.
Не побачите ви тут окремого будинку суду, хоча й є сяке-таке приміщення для громадських потреб, де звичайно засідає і суд. Але день обіцяє бути дуже жаркий, і суд вирішує засідати під деревом.
Там він і розташувався — під величезним дубом, повитим гірляндами іспанського моху; цей дуб стоїть край плацу, і тінь його падає на зелений килим суміжної прерії. Сюди винесено чималий стіл і кільканадцять стільців; на столі — папір, чорнильниця, гусячі пера, два добре пошарпані збірники законів, боката скляна карафа з персиковим бренді, кілька простих склянок, скринька з гаванськими сигарами та коробка сірників.