Вершник без голови

Ще кілька додаткових запитань — і Обердоффер залишає місце свідка.

Загалом його свідчення несприятливі для підсудного, а надто та обставина, що Джеральд змінив свій попередній намір виїхати вранці. І оте, що він, як сказав свідок, був збуджений і сердитий, — хоч власник готелю міг дещо й перебільшити, бо сам простодушно признався, що завжди дивився на мустангера скоса. Так чи ні, а це справляє особливо негативне враження, про що свідчить і гомін, який перебігає натовпом.

Але чому й Генрі Пойндекстер був такий збуджений? Чому він з таким гарячковим поспіхом поскакав слідом за мустангером, та ще й, усупереч своїй звичці, такої пізньої години?

Якби сталося навпаки, тобто якби Джеральд запитував про нього й подався навздогін, це було б зрозуміліше. Та навіть і тоді не виявилося б мотивів убивства. Хто ж пояснить їх присяжним?

Викликають ще кількох свідків, але їхні розповіді свідчать скоріш на користь підсудного. Майже всі ті люди твердять, що між ним і юнаком, в убивстві якого його звинувачують, завжди були добрі, приязні стосунки.

Нарешті перед присяжними стає людина, що дає цілком протилежні свідчення. Це капітан Кассій Колхаун.

Його розповідь круто змінює погляд на всю справу. Вона не тільки розкриває мотиви убивства, але й висвітлює його як стократ чорніше злочинство, ніж це могло здатися спершу.

Після хитро закрученої передмови, в якій відставний капітан висловлює свій жаль з того приводу, що йому доводиться говорити все, як воно було, він розказує і про побачення в саду, і про сварку між Генрі й мустангером, і про те, як мустангер пішов, ніби погрожуючи юнакові, і як той вирушив йому навздогін, — про все, крім справжньої причини, що спонукала Генрі поїхати за мустангером, і своєї власної ролі в усій тій історії. Ці два факти він завбачливо замовчує.

Це скандальне викриття вражає всіх — і суддю, й присяжних, і глядачів. Загальний подив виливається де в промовисте перешіптування, де в гнівні вигуки. Але цей обурений гомін спрямований не проти свідка, який щойно закінчив говорити, а проти того, хто стоїть перед ними, звинувачений тепер у подвійному злочині: він нібито не тільки вбив сина Пойндекстера, а й збезчестив його дочку.

Під час тих страхітливих свідчень усі почули тяжкий стогін. Він вихопився з грудей літнього чоловіка, смутного й пригніченого на вигляд, — усі знають, що це нещасний батько.

Але погляди натовпу на ньому не затримуються. Вони линуть далі, туди, де за завісками карети сидить жінка, що вже раніше привернула увагу всіх своєю красою. Ці погляди сповнені цікавості, але й не дивно: адже та жінка в кареті — Луїза Пойндекстер.

Чи вона сама сюди приїхала, зі своєї доброї волі? Це запитання у всіх на устах, і по натовпу знов перебігає гомін.