Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

На небі гасли останні зірки, коли сріблястий літак, описавши перше велике коло, почав усе вище підніматися вгору. За кожним колом хмарочоси Манхеттена ставали менші й менші. Ще одне прощальне коло — і обриси Нью-Йорка розпливлись у ранковому тумані.

Амундсен схвильовано дивився на компас, узявши курс на північний захід. Нарешті здійснювалась мрія його останніх років.

«Збудувавши «Фрам», Нансен зробив переворот у полярних дослідженнях; легкі сани, які він сконструював, собачі упряжки, ідея використання яких належить також Нансену, допомогли і мені, й Пірі досягти обох полюсів Землі. Моя ідея використання літаків для дослідження Арктики теж стане початком нової ери», — з гордістю думав він.

Амундсен був безмежно радий. Пощастило нарешті придбати омріяний «юнкерс»; на додачу фірма «Кертіс» подарувала йому з рекламною метою невеличкий аероплан типу «оріоль». Тепер, здавалося, справа проста: повантажити «оріоль» на «Мод», щоб він міг здійснювати короткі розвідувальні польоти для вивчення етапу криги і тим самим допомагав Вістінгу вести судно. А сам Амундсен разом з молодим норвезьким пілотом Оддом Омдалем летів зараз на «юнкерсі» в Сіетл. З Аляски він мав дістатися, пролетівши над Північним Льодовитим океаном, до Шпіцбергену, а звідти — до «Мод», що дрейфувала в льодах. Цей широкого розмаху план був по-справжньому Амундсенівський, гідний підкорювача Північно-Західного проходу і Південного полюса. Руал Амундсен був у захваті від можливості пришвидшити темп відкриттів і досліджень. Повільний дрейф «Мод» стомив його і знеохотив до морських подорожей більше, ніж він сам собі признавався у цьому.

«За одну годину льоту можна покрити відстань, на подолання якої потрібно було б щонайменше п'ять днів напруженого, вбивчого походу. А п'ять днів походу — це п'ять нічних постоїв, під час яких треба напнути і згорнути намети, це приготування їжі, годівля собак…»

Попихкуючи своєю нерозлучною люлькою, Амундсен зручніше вмостився на сидінні, приплющив очі, і перед ним постала біла пустеля, що простяглася на сотні кілометрів. Він з полегкістю подумав, що йому більше не доведеться долати її пішки. Мотор рівно, монотонно гудів, і це заспокоювало, присипляло.

Коли вони пролітали над штатом Пенсільванія, тишу в кабіні порушив тривожний голос Омдаля:

— Перегрівся мотор!

Монотонний гул раптом урвався. «Юнкерс» почав падати з висоти двох тисяч метрів. Відчайдушні зусилля пілота були марні, ніщо вже не могло втримати машину в повітрі. Земля наближалася з блискавичною швидкістю — лишалося двісті метрів, сто п'ятдесят, сто… Страшний удар струсонув літаком. Люди, мов викинуті з катапульти, впали на траву.

Оглушений Амундсен насилу розплющив очі. Ворухпув однією рукою, другою, ногами — цілі! Яке щастя! Оглянувся, стривожений, шукаючи пілота, і полегшено зітхнув, побачивши, що той підводиться з землі. Обидва мовчки кинулися до машини — вона розбилась, ударившись об товстелезний пень дерева.