Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
Відкинувши ціпок за піаніно, подивилося запитально на панну Єлену.
— Коробочка? Веди, соколушка.
Пасажири зустріли російську мелодію оплесками. Пари одразу ж утворили подвійну шерегу, кроки туди, кроки сюди, важко помилитися у такому організованому танці, панна Єлена повернулася разом із іншими жінками, три кроки назад, плескання, узятися за руки, тепер на мить перебувається з нею обличчям до обличчя, подихом до подиху, — але вона вже розвертається на місці, й переді мною стоїть інша партнерка. Коробочка! Розминулося з панною Єленою, вона глузливо засміялася. Жирандоль гойдалася над головою, вагон гойдався під ногами, боліла нога.
Урешті танцюристи опинилися у тих самих парах, як на самому початку. Єлена присіла в поклоні, поправила шаль і знову розсміялася.
— Я подумала було, що ви будете задоволені! Вистачить робити те, що інші. Й потоптатися по ногах ви теж не мали нагоди.
— Ви це заздалегідь затіяли!
— Звідки я могла знати, що ви не вмієте танцювати?
Уклонилося, поцілувалося її руку.
— Може, бодай вальс-кульгав’як…
Вона щось прошепотіла Верусові. Стоячи прямо, панна підняла руки; нерішуче її обнялося. Вона поправила уклад рук на її плечах, здмухнула собі з обличчя чорний локон і пустила оком бісика.
— Пане Бенедикте, тримайтеся.
Раз, два, три. Після першого повороту, коли пересунулося перед князями Блуцькими в напрямку ґалереї, поглянулося понад плечем панни Єлени. Дивилися? Дивилися. Усі дивилися, але ж — то був танець! Хто танцює, поки танцює, — залишається невольником танцю, дозволено те, що не дозволено, пристойно те, що непристойно, вибачено непростиме, чи ж не цьому передусім служить танець?
— Ви смієтеся.
— Я танцюю з красивою жінкою, не сумувати ж мені?
— О-ля-ля, коли ж то ви навчилися компліменти говорити?
— Я ударився голівонькою, після цього трапляються радикальні зміни в психіці.
— Що? — Музика й галас і гомін були вже занадто гучні, панна притиснула щоку до щоки, пахощі її жасминових парфумів увійшли в ніздрі, як тепле кадило.
— Я упав на голову!
Вона відхилилася у повороті, сміючись.
— І вже компліменти скінчилися!
Нога боліла дедалі дужче.
Після другого обороту менше вже думалося про ритм цього простенького, імпровізованого вальсу, — вальс танець математичний, вистачить рахувати кроки й повороти, — а більше про той її сміх, більше про тонку руку панни, стиснуту в руці в півтора рази більшій, про м’яке волосся, що кожен третій крок спадало на руку, притиснуту до ліфу в неї на спині, про прискорене дихання у щільно обтягнутих персах панни, про її губи, що тепер уже завше залишалися привідкритими, про білі зубки, які зблискували між ними, широко відкриті, коли вона голосно ловила повітря, а вальс плинув і плинув, втратилося рахунок кружлянь залою, князі-старенькі, Жуль Верус, який шалів над клавішами, оплески глядачів, жовтий рубець вогню, який перетинав чорну гладінь вікон, — усе це переміщувалося в холодно-срібних спалахах розгойданої жирандолі, наче óбрази в дедалі швидше прокручуваному фотопластиконі, що вже для самого лиш утримання рівноваги мусилося зосередитися на тому найближчому образі: карі очі панни, панноччине обличчя під гарячим рум’янцем і її губи, наче для вигуку складені. Від оксамитки з рубіном стікали поміж персами дві цівочки поту.
Зупинилося під стіною.
— Вибачте, панно, моя нога поки що більше не витримає, може…
— Так, так, будь ласка.
Перейшлося до ґалереї, але тут також щільна юрба, гаряче й задушливо, одразу ж зусібіч повертаються вищирені фізіономії, пробігає стюард… Єлена п’є келих темного напою, обмахується шаллю.
— Ви мене припильнуєте, щоб я не випав.
Єлена задихано сміється.
Штовхається залізні двері, виходиться на оглядовий майданчик; подається панні руку, панна в бальних пантофельках обережно переступає поріг. Замикається двері копняком, музика й людські голоси стихають, а замість них: длук-длук-длук-ДЛУК і ревіння машини, протяжне свистіння вітру в темряві ночі.
Єлена, спершись на балюстраду на правому, південному боці платформи, глибоко вдихає повітря. Горішню частину плечей вона загорнула в сache-nez, тож промені півмісяця освітлюють тільки білий трикутник décolleté і худорляве обличчя в іконічній оправі чорнявого волосся. Надто гострий тут контраст відблисків і тіней, це більше не м’яка, лагідна краса пухких девушек і добре вгодованих дам — виходять на яв всі кутастості рис, усі асиметрії і непропорційності, напнута кожна кістка під тонкою шкірою.