Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Я, однак, думаю про Іркутськ. Тут, у потязі, — це півлиха. Але в місті? Якби ж то там тільки один аґент! Якби ж то тільки заморозники! Ви чуєте, що про мене говорять. Навіть доктор Конєшин мало не почав дурниці правити. Захочуть убити, то уб’ють.
— Я так не думаю.
Розсміялося.
— Ви так не думаєте? Не думаєте? — Кинулося недопалок на вітер. — Оце ви мене заспокоїли! А може, все ж маєте якийсь арґумент?
Панна Муклянович згинає пальці й протягує нігтями над ліфом сукні. На грудях залишається четверний червоний слід, свіжий рубець від торкання чимось диким, нелюдським.
Ще дивиться на ці чотири риски на білій шкірі, коли поруч, трохи нижче поли англійського сурдута, над краплею крови на серці панни лягає срібна зірочка, крихітний кристалик снігу. Він одразу ж тане, зникає.
Поглядається на небо над протидимовим екраном. Але це не дим, це хмари затуляють зірки, а іноді навіть золоту половину місячного диска, яка то згасає, то спалахує знову. Саме тоді, в моменти прояснення, мати-упириця розвиднює безлюдні простори, лісові рівнини нескінченної Азії, на північ від лінії Транссибу й на південь, до полум’яного пасма й корони попелу над ним. Хмара, Місяць, хмара, Місяць, — а експрес мчить уперед, у вирізаний зизуватими лампами «Чорного Соболя» тунель ясности, — Місяць, хмара, Місяць, — просто в Зиму. Бо раптом, як після підняття завіси в опері, бачиться у наступному розвидненні: білість, білість, білість, поля білости, тобто снігу, але снігу вже затверділого, задубілого на деревах і просіках, болотах і річках, на залізничному насипі й дерев’яних повітках і напіврозвалених навісах, які миттю зникають із очей, снігу обледенілого. Коли ж це трапилося? Межі немає, а коли якась і є, то вона давно залишилася позаду потяга. Тепер уже тільки білість і сніг, і крига навколо.
— Es ist so.
Синя імла дихання відлітає від обличчя разом із відлітаючими під посвист холодного повітря словами, хутко також тікають з-перед очей підхоплені вітром дедалі численніші сніжинки. Встромляється руки в кишені штанів.
— Ха! Снилася мені Зима.
Панна Єлена загортається у шаль, залишаючи в ній лише вузьку щілину для очей; затягує зсередини сурдут на синій сукні, обіймаючи себе під ним руками.
Притиснувши позбирану у складки матерію до спіральних стрижнів балюстради, вона визирає з платформи на південні крижані поля. Длук-длук-длук-ДЛУК, ще кілька хвилин, і вся природа Сибіру вже замкнута під льодовою скульптурою — уже немає жодної зелені, навіть жодного силуету дерева, та й сам вид тайги довгими фраґментами залишається прихованим під товстим кожухом мерзлоти. Тож не дивно, що пожежі не переходять з Літа в Зиму: вогонь не вгризеться у замерзлі нетрі. Можна припускати, яке життя зупинилося там, у холоді, проте видно лише менш або більш фантастичні формації білости: хвилі, гриви, ідолів, стіни, вежі й гірські шпилі, грані й фонтани, зáмки й вулики, лютих і лютих.
На отих ближчих, які раптом вистрибують біля колії, коли експрес минає їх у шумі колючого вітру, висвітлюються, мов на простирадлах кінематографа, óбрази усередині вечірнього вагона, камінної зали, бо там далі тривають танці, грає музика, довгорукий monsieur Верус оскаженіло б’є по клавішах, бородатий проводник поводить смичком, кружляють пари, вифранчені джентльмени в довгих сурдутах, скроєних за незмінним фасоном крижаної Европы, дами в мереживних витворах, у брильянтах, а над ними срібно-кришталева жирандоль — і так усе це висвітлюється в óбразах блиску й тіні, гладко ковзаючи по увігнутостях й опуклостях снігових скульптур, хороводах танцюючих чоловіків і жінок у люксі.
Панна Єлена сухо кашляє, задивившись. Стається позаду неї, споглядається через її плече. Панна кашляє крізь шаль, дихає крізь шаль, говорить крізь шаль.
Коротко сміється, видмухуючи перед панною імлисті хмари того сміху, що хутко розлітаються.
Проте, оскільки вже покинулося землю Літа, думки трохи краще пасують до думок, слова трохи міцніше прилягають до слів.