Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Уф, я мушу відпочити. Та ви, однак, тримаєтеся на ногах, а в мене були докори сумління. — Порфірій Поченґлo хапнув із таці два келихи, вихилив обидва, хухнув у складені долоні. — Щоб ми отак вас покинули? Ви ж бо не будете мені морочити голову, що випали самі собою, у такі чудеса я не вірю. Мусите мені розповісти, що це за афера. Уфф. Стрілянина в Єкатеринбурзі, а тепер з’ясовується, що хтось копирсався у моїх речах! Чому? Бо я з вами розмовляв!
— І знову розмовляєте.
Він розсміявся.
— А й справді, я сам напрошуюся на лихо.
— Йона, чи не так?
— А-а, чув, чув. Ви знайомі з тим американцем, чи не так? З доктором Теслою. Князь дав йому своїх слуг для охорони вагона з машинами.
— Ви хочете закінчити, як Фессар?
— Що?
— Він питав…
— Про те саме, авжеж.
— Ви навіть собі не уявляєте, як важко приховувати таємницю, якої не існує.
— О, я вірю вам на слово, що ви не знаєте жодної таємної технології виготовлення крижліза.
Верус заходився грати якусь жваву мелодію, пасажири почали плескати в такт.
Поченґлo підійшов ближче й підвищив голос.
— Але щодо вашого батька ви ж не будете заперечувати! Тут уже нічого приховувати.
— Княгині ви казали, що нічого про нього не чули.
— Ну-у, про Філіпа Ґерославського не пишуть у «Сибирском Вестнике» й «Иркутских Новостях». Я теж не одразу втямив; і збрешу, якщо скажу, що пам’ятав прізвище. Натомість мартинівські леґенди… Річ у тім, що всі оті дикі зимовики — це вкрай підозріла компанія. — Він вийняв із візитівниці картку й крутив її тепер задумливо між пальцями, спираючись плечем на мережану фрамугу вікна; бачилося його відображення на шибі, плинне, прозоре, чорно-біле, і пан Порфірій увесь час здавався у ньому, наче обмальований вугіллям і вапном, тьмітлом і світінню. — Щоправда, важко перейти в Зимному Ніколаєвську через дорогу й не зустріти зимовика, мій шваґер, щоб довго не шукати, бігає із собаками по снігу в найлютіший мороз. Проте le Père du Gel… Це вже відгонить Мартином до небес.
Жахнулося.
Пан Поченґлo кисло скривився.
— Та ж ми наймаємо їх на роботу в студницях для обробки студіней крижліза. Найтвердіші зимовики або з самого початку мартинівці, або рано чи пізно до Мартина пристають. Ви маєте про це хибне уявлення. У Європі, навіть у європейській Зимі, то все, — він незґрабно змахнув, — слова, слова, слова. Салонна містика й теософські товариства пані княгині. Але в Країні Лютих — у Країні Лютих селяни беруть своїх дружин, дітей, собак, усю живність і, наковтавшись льоду з самогоном, роздягнувшись догола, лише з іконою святою на грудях, пхаються отак у бурульники, в пельку морозяників. Це відбувається хвилями, ніби спокій, і раптом чуєш: чверть приселка пішло на самозамороження. Що трапилося? — Він знизав плечима. — Це не божевілля. У цьому є спокій і ота тиха, тупа селянська рішучість, а радше релігія.
— Як у часи Раскола.
— Еге ж. У росіян це, мабуть, у крови. А влада, як ви думаєте, що на це влада? Так само, як і тоді. Губернатор Шульц заборонив законом будь-які мартинівські практики. Кого спіймають на цьому в межах Іркутського генерал-губернаторства, той отримає п’ять років фортеці, й не тут, а в Оренбурзі чи на Південному Кавказі.
… Отож, щойно вночі, коли вони пішли вас шукати, я додав два й два. Й, гмм, як би це вам сказати…
— Вони вважають його мартинівцем, це ясно.
— Пане Бенедикте, — сказав він м’яко й делікатно, — його шукають, щоб арештувати. Він начебто потягнув за собою у Кригу цілі села. Шульцові довелося призначити ціну за його голову.
— Скільки?
Пан Порфірій дивно глипнув.
— Я не знаю.
— Що це таке? — приклалося палець до шиби. — Бачите? Отам, за виднокраєм.
— А, оце. Пожежа в тайзі.
Уже не лінія, уже не мур, не пасмо землі, дорога вогню довкола Транссибірської маґістралі — золотий обідок, відділений від звездосклона чорним обручем: дими від пожежі заслонювали нічне небо. Пожежа, мабуть, розтяглася на добрячих кількадесят верст, щоб огорнути тут увесь простір під видноколом. Читалося, що іноді тайгові пожежі такі ненаситні, розтягнуті на такі відстані, що їх можна малювати пальцем на поверхні глобуса. Зараз іще мало що видно, окрім урочої гри барв у темряві, але якщо Транссиб насправді перетинає ті поля полум’я…