Крига. Частини І–ІІ
- Автор: Дукай Яцек
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Астролябія»
- ISBN: 978-617-664-150-6
- Переводчик: Андрей Павлышин
- Жанр: Пост-апокалипсис
Электронная книга - «Крига. Частини І–ІІ». Краткое содержание книги:
— Сподіваюся, побачимося в Іркутську. Може, тоді ви зможете розповісти усю історію. — Пан Поченґлo подав нарешті свою візитну картку. — А якби доля не сприяла… Ми намагаємося дбати про приїжджих земляків.
— Дякую.
Він відійшов у бік ґалереї. Відвернулося від вікна. Стюард послужливо запропонував тацю, ухопилося другий келих шампанського. Ордер на арешт… цілі села в Кригу… Батько Мороз. Тож не дивина, що різні навіжені П’єлки ладні віддати своє життя за його сина. Віра та сама, але з цієї віри одні мартинівці висновують велику загрозу для Росії і для усього світу, а інші — обов’язок поклоніння. Збери двох поляків, почуєш три політики; але збери двох росіян — побачиш три шляхи до Бога.
Пари, сміючись, прослизали на відстані простягнутої руки, вагон гойдався під ногами. У такому темпі до півночі нап’ється навіть шампанським. Розглянулося по залі за напоєм, що щипає за язик. Її немає. Може, вона взагалі не прийде, передумала. Повернутися, постукати в її двері? Одягнена в рожеву сукню кількалітня дівчинка підбігла з голосним пищанням до стіни. Вона штурхнула ціпок з дельфіном, ціпок покотився у бік ґалереї.
Хуткішою виявилася рука когось іншого.
— Merci, merci beaucoup.
— De rien. Comment vous portez-vous?
— Ah, mon jambe? Cela ne vaut pas la peine d’en parler.
— Не мав чести…
— Madame Блютфельд, мабуть, нас уже по-своєму представила, — посміхнулося мені. — Пан прокурор…
— Разбєсов Пйотр Лєонтіновіч.
Кажучи це, він натягнуто кивнув головою, а що рукостискання також було коротким і рішучим, то відразу подумалося, що це ще один військовий серед пасажирів люкса, тож годі дивуватися, що його вабило до Прівєженського й Насбольдта. Далебі, після кількох хвилин товариської балачки й двох келихів він сам підтвердив: відставний підполковник артилерії, тепер на цивільній державній службі в ранзі радника двору, прокурор Камчатської области. Їде оце через Владивосток до Петропавловська-Камчатського, куди його перевели з управи в Благовєщенську.
— Камчатка й Чукотський півострів, дорогий пане, тепер, якщо, дай Боже, укладемо мир із японцями, стане ключем до миру у внутрішній політиці, ба навіть ключем до всього Сибіру.
— Справді? — пробурмотілося, безуспішно намагаючись зазирнути понад полковниковим плечем усередину ґалереї. Намір цей було важко здійснити, оскільки Пйотр Лєонтіновіч був на добрячих п’ять вершков вищий. І, попри свій зріст, не мав звичаю нахилятися до нижчих співрозмовників; його хребет не згинався узагалі, дозволяючи лише рухи голови, проте й її прокурор тримав прямо. Тож він поглядав з-під наполовину примружених повік униз, понад чорними вусами й підборіддям з потворним рубцем, — було в цьому щось хиже й пташине. Сип? Орел? Індик? Чернеча лисина поєднувалася у нього із високим чолом, він світився понад кошлатими бровами відбитим світлом жирандолі й ламп. Сип.
— Ви, бува, не мали контактів із областниками, Вєнєдікте Філіповічу?
— З ким? Думаю, що ні.
— Ви повинні якомога швидше усвідомити, що будь-яка допомога в їхніх задумах розглядатиметься, на жаль, мушу це вам ясно сказати, як злочин рівня державної зради.
— Але про що ви взагалі кажете! Я не знаю ніяких областников!
Прокурор озирнувся на пана Поченґла, який танцював із красивою удовою.
— Коли Гарріман збудує свою Навколосвітню Залізницю, Східний Сибір стане раптом дуже близьким сусідом Злучених Держав Америки. А тепер, коли війна з Японською імперією більше не стоїть на заваді, то що ще може затримати будівництво? Ви ж мене розумієте. Крига не рухається в усіх напрямках з однаковою швидкістю. Якби можна було умовити лютих, щоб вони рушили більше на схід… через Берінґову протоку… на Аляску, до Канади, до індіанців і ковбоїв… скувати Зимою золоті прерії…
Гучно зітхнулося.
— А я сподівався, що ми вже досить наблизилися до Краю Лютих! Скільки ще подібних нісенітниць я наслухаюся! На камені народжені, кожне слово, кожне промовчування — брехня, брехня, брехня.
Разбєсов добродушно посміхнувся. Батьківським жестом він поклав руку на плече: не скинулося її. Йому було далеко за п’ятдесят, мабуть, він був батьком, у цих його відрухах не відчувалося жодного фальшу.