Роман про добру людину
- Автор: Андієвська Емма
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: «Орій» при УКСП «Кобза»
- ISBN: 5-87274-028-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Роман про добру людину». Краткое содержание книги:
І справді, ледве Стецько відштовхнув човен ногою, як зауважив, що вони вже прямують вулицями, які ведуть крізь вікна, мури й навіть ліжка й печі, де варяться якісь особливо запахущі страви, цього гостинного міста, до базару, а там, біля рундуків, повно людей з подушками на головах, замість брилів, і всі розступилися від стовпа до стовпа, між якими крейдою через увесь вимощений цеглою майдан відписано доріжку для змагунів, і стежать за перегонами двох вершників, кожний з яких — один чвалом, другий — підскоком, — іде охляп на баскому варенику, коротко щось вигукуючи, від чого глядачі плещуть у долоні. А збоку хлопець ледве втримує за віжки, видно, щойно вийнятого з окропу, величезного свіжого вареника завбільшки з кімнату, який ще парує й прискає, рвучися наперед, аж Стецькові одразу слина заповнила рот і він зиркнув на професора Каву, чи не виявляє і той бажання попоїсти, але професор Кава саме чхнув і заходився обтрушуватися, як від води, і Стецькові раптом пригадалося, що він гість професора Кави і не личить йому зловживати гостинністю господаря, тим більше, що в цьому місті вони обоє чужі й без грошей.
Проте один із глядачів, що допомагав хлопцеві тримати за вуздечку вареника, поливаючи йому боки сметаною з кухлика, від чого той форкав, перехопив Стецьків погляд й ляснув двома пальцями, відокремивши від гурту кількох молодиків, які вмить винесли цілу тацю, повну мисок і мисочок з варениками з сиром і маслом, з круглими колобками, що плавали в меду, пиріжками з м'ясом і рибою, налисниками, начиненими горіхами й хальвою, і ще з якимись видовженими чи то тістечками, чи шматками печені, яких Стецько зроду не куштував і ніколи не зважився б узяти на зуб, якби його так наполегливо від щирого серця не припрошували мешканці цього міста, не лише частуючи, а й посідавши колом і гуторячи з ним, наче він усе життя звікував у їхньому товаристві, і, хоч вони й послуговувалися незнайомою мовою, Стецько з ними чудово порозумівався, встигаючи — (наслідком незбагненного перетворення: він просто чув, як у самому осередді його єства, в тому згустку, який був найстецьковіший Стецько, розкрилися двері, крізь які йшло це перетворення) відчитувати кожну думку своїх співрозмовників ще заки вона втілювалася в слово, а ті так само на лету схоплювали все, що балакав Стецько, навіть коли він мовчав, заплющивши очі й розкошуючи від припущення, яка то була б утіха, якби йому пощастило залишитися тут назавжди.
— Вважайте, пане Стецьку, назавжди — це досить довго, — жартома попередив його професор Кава, — вам знудиться.
— Ні, не знудиться. Від гарного не знудиться!
— Від гарного люди знуджуються далеко швидше, ніж від поганого.
— Може, то від чогось іншого, — засумнівався Стецько, дивуючися про себе, чому професор Кава таке дивне говорить, адже йому від гарного ніколи не знудилося б, хібащо він опинився б без товариства, тільки ж то зовсім зрозуміле, без товариства і гарне — не гарне, бо хто потрапить смакувати щастя насамоті, як пес кістку? — зрештою, напевно професор Кава мав щось інше на увазі, лише Стецько його не в той бік витлумачив, однак якби професора Каву переспитати, — що вдієш, коли голова інколи зледачіє й сама собі живе, нехтуючи господарем? — другої ж голови не позичиш? доводиться давати собі раду і з тим, що є, — то одразу усе й виясниться.
— Пане професоре, — спробував Стецько, силкуючися втиснути своє казання в один віддих, аби слова не перешкодили висловитися, бо як з першого разу не втрапити, то це все одно, що пропало — коли замерехтять склади, згущуючися в слова, а вони тоді вже самі собою утворюються, ділячись і множачися, мов спори, за ними він ніколи не здолає виснувати думки й ніколи не довідається, як то можна знудитися від гарного.
— Пане професоре, — тамуючи запал, аби він не заплутав йому язика, остаточно настроївся Стецько і раптом зауважив, що він сам.