Роман про добру людину

Правда, висловивши це, Дмитрик негайно ж зауважив, що хоч великий Федір і замахнувся сокирою, він чомусь не опускає її, марнуючи хвилини, від яких залежить остаточний успіх чи неуспіх Дмитрикового пляну, а, як сновида, наче перед ним явилася рідна ненька, вирячився на худобину, що великими, на диво, людськими очима дивиться на нього, чуючи свою останню мить.

— Ти що? Вперше корову побачив? — розсердився Дмитрик. — Давай, давай, швидше!

Великий Федір ковтнув слину, готуючись щось відповісти, а що висловити той неспокій, який раптом опав його, він не вмів, навіть якби й промучився над тим цілу добу, він лише винувато глянув на Дмитрика, на хлопців і вдарив по лобі корову, яка повалилася на два матраци, притягнені зі смітника, а Іван Берізко, Кіпка, Михайло Кулька й Ґудзик з відрами й ганчірками присіли навколішки, приготувавшись до праці.

Дмитрик ножем хвицьнув корову по шиї, і в наставлене відро вдарила кров, яка почала парувати. Запала тиша, від якої відсиріло повітря. Усі мовчки дивилися, як з корови виходило життя.

Потім, коли перестала скапувати кров, великий Федір з одного боку, а Іван Берізко з другого заходилися білувати корову, щоб тушу якнайшвидше розтяти, порубавши на грубші шматки, й частинами рознести по табору, заки навалиться поліція, яка кожної хвилини загрожувала прискринити їх обшуком.

Дмитрик спостерігав, як затято працюють великий Федір і Іван Берізко, відсапуючись, як хлопці одразу, просто з-під рук Берізкові й Федорові відкраюють і відрубують оббіловані частини, ріжуть їх на кусні й кидають у ночви, відра й казани, які швидко виповнюються свіжим м'ясом, а поруч окремо від решти Михайло чистить і сортує тельбухи на фіялковій в рожевих оболоках величезній цераті з американського допомогового фонду, що її колись, воліючи продемонструвати хлопцям, як належиться поводитися людині, в якої на плечах голова, а не жмут соломи, організував Дмитрик на очах заокеанської комісії й усієї місцевої адміністрації під час урочистого відкриття нової таборової кухні з модерним, оздобленим подвійними автоматичними покришками казаном, подарованим передовою країною бідним скитальцям, який, не проживши й тижня, після першого звареного в ньому борщу (може, казан був призначений варити лише ніжні кашки й пудинги), вибухнув, на щастя, нікого не поранивши (кухарі саме вийшли на майдан перевірити плітку, чи не збираються знову видавати людей, як зрадників батьківщини, радянській м'ясорубці), однак дощенту зруйнувавши барак, що одразу ж заріс кропивою й будяками.