Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Санітар, який досі сидів на стільці в головах старого, аж підвівся.
— Справді? Ви гадаєте, що таке можливо?
— Ох! А чому б і ні? Перш за все, люди невдячні, пам'ять їхня йде вслід за сердечними порухами, образи стираються в мозку так само, як спогади гаснуть у душі. Ні… Себастян Перрон, напевно б, не впізнав Маріуса, якби той і зустрівся йому. Але цього не буде; Маріус, певне, загинув під час якоїсь воєнної кампанії, ви ж бо знаєте, мій добрий друже, зі свого досвіду санітара, що найостанніша неввічливість, яку чинять люди, полягає в тому, що вони йдуть із цього світу, не завдавши собі клопоту попередити тих, хто ними цікавиться.
Санітар не помітив іронії старого, він замислився, наче чимось заклопотаний.
— Який він був, той Маріус, на вигляд?
Келдерман здивувався такому запитанню.
— Навіщо воно вам? Невже моє базікання може вас зацікавити? — спитав він недовірливо. — Це мої спогади, що мають значення лише для мене і самого. Простим смертним байдуже, що сталося з Маріусом та чи впізнає його Себастян Перрон, чи ні.
Обличчя санітара посмутніло.
— Я дуже перепрошую вас, пане Келдерман, за мою нескромність, але якщо я вас уже так розпитую, то тільки тому, що, мені здається, я знав цього Маріуса. Я також служив у морській піхоті й воював на Мадагаскарі.
Старий був задоволений таким поясненням. Якусь мить він уважно придивлявся до свого співрозмовника, а потім заявив:
— Забавно, звичайно, але якби Маріус дожив до вашого віку, то був би схожий на вас і поставою, й обличчям. Як і у вас, у нього було чорне кучеряве волосся, широкі плечі, він був височенький на зріст. Але це лише припущення; та й кому це потрібно.
У голосі старого почулася втома.
— Ви дуже люб'язний, чоловіче, вдаєте, що вас цікавить базікання такого старого дивака, як я. Дуже вам за це вдячний. Та, мабуть, уже час мені відпустити вас, відпочиньте, тим більше, що й мені самому треба трохи поспати. Якщо вам не важко, засуньте душник, он там, праворуч у кутку, і погасіть лампу, коли будете виходити.
Санітар Клод виконав бажання старого й, не чекаючи, поки той вкладеться, вийшов у коридор. Він знову вмостився в кріслі, на якому, коли його покликав Келдерман, покинув був книжку. Та тепер йому, очевидно, зовсім перехотілося спати, не вабив його і роман із бурхливими пристрастями. Він сидів, замислившись, підперши голову руками; погляд його неуважно перебігав з одного предмета на інший. Він був так поглинутий своїми думками, так ними захоплений, що мимохіть став упівголоса розмірковувати посеред нічної тиші, що панувала в коридорі.
— Чи можливо це? Щоб так пощастило! Зрештою, чому би й ні. Якщо все те, що цей дідок мені розповів, правда, навряд чи цей суддя зможе впізнати і людину, яка колись була його найкращим другом.
Помовчав хвилину і буркнув:
— Ризиковано це.
Однак погляд його знову зробився твердим, а чоло вкрилося зморшками, наче він напружував свою волю.
— Я повинен усе випробувати, все… все, щоб вирвати того бідолаху, — промовив він і, помовчавши, додав:
— Проте, слід бути обережним, та й ніхто мене в шию не жене. Перш за все треба, щоб цей дідуган, який так вчасно мені трапився і якого мені вистачило терпіння вислухувати, найповніше описав Маріуса та Себастяна Перрона.
V
ДРУГ ДИТИНСТВА ГОЛОВИ СУДУ
Себастян Перрон, голова суду департаменту Сена, щойно прибув до Палацу правосуддя. Як і казав санітарові Клоду спаралізований дідок у клініці, йому ледь сповнилося сорок років, і його ще можна було називати молодиком і то гарним. Придивившись до нього, людина досвідчена могла б легко виснувати, що він належить до того типу чоловіків, які подобаються жінкам. Себастян Перрон був красивий тою властивою для крупних чоловіків, але доволі витонченою красою, яка вабить гарних жінок. Високий, стрункий, добре збудований, він, з усього видно було, займався спортом. Цим він, очевидно, завдячував благотворному впливу, який на нього справив його друг дитинства Маріус.
Навіть високопоставлені урядовці дослухалися до думки цього освіченого юриста і вважали його вельми перспективним. Розумний, добре вихований, він умів гарно говорити; голос його звучав то задушевно, то лагідно та енергійно, то владно, залежно від обставин. Він зовсім не був схожий на судовиків старшого покоління, яким не бракувало манер, але які були надто непохитними й суворими. Себастян Перрон, навпаки, був завжди коректний, як справжня світська людина, він волів, щоб позовники скінчили справу миром, але водночас славився своєю непідкупністю, так що його можна було вважати зразковим суддею доби Третьої республіки.