Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
— Хай йому чорт! — вигукнув водій. — Хоч в око стрель. Як же я тут розвернусь… чи здам назад, це ж буде дуже важко виїхати звідси в такій тісняві.
Чоловік його заспокоїв:
— Виїдеш, вуличка не тупикова, — він штовхнув водія і звелів: — Зупинися ось тут. — Потім наказав. — Заглуши двигун, не треба здіймати шум.
— Правильно, — погодився водій і вимкнув двигун, а його супутник швидко вискочив з автомобіля й заходився натискувати дзвінок на низеньких дверцятах у повитому плющем мурі.
Дзвінок пролунав у передпокої, де дрімав навсидячки служник. Він скочив на ноги, натягнув куртку и поспішив надвір. Відчинивши дверцята, побачив чоловіка й автомобіль.
Він був дивний, той автомобіль: позаду стримів довгий і високий ящик, весь він був пофарбований у темно-зелений колір, а у фургоні видніли отвори для вентиляції.
Служник спитав чоловіка:
— Ви що, з похоронним фургоном?
— Атож, старий, — кинув чоловік, — саме так, як ти бачиш…
Служник, якому, очевидно, не сподобалося тикання, подивився на свого співрозмовника з неприязню. Зрештою він потамував відразу і сказав:
— Ходіть зі мною, вам треба переговорити із старшою медсестрою.
Через кілька хвилин служник постукав у двері маленької канцелярії, що її займала мадемуазель Данієль.
Вона, як звичайно, скористалася пізнім часом, коли можна було зробити перерву в роботі, пов'язаній з обов'язками старшої медсестри, аби навести порядок у списках пацієнтів і перевірити рахунки.
Цього вечора обличчя в неї було усміхнене. Віднині вона без тривоги дивилася в майбутнє; професор Дроп кілька годин тому сповістив її, що все влагоджено і матеріальне становище клініки забезпечено.
Певна річ, буде збережено старий персонал, а декому, як, приміром, мадемуазель Данієль, навіть передбачено підвищити платню. Все, на думку старшої медсестри, йшло на краще, коли б їй весь час не нагадувала про прикрий випадок маленька картка, на якій було написано ім'я Жермен, що воскрешало в ній неприємні спогади.
— Заходьте! — гукнула вона, коли в двері до неї постукали.
Вона побачила служника й чоловіка, у якому впізнала по уніформі службовця похоронної служби, до послуг якої було вирішено вдатися у таку пізню пору. Йшлося про те, щоб, як це вже не раз робили, вивезти тайкома з клініки тіло пацієнта, життя якого медицині не вдалося зберегти.
Цього вечора треба було забрати тлінні останки старенької перуанки Кончі Коралес.
Мадемуазель Данієль, звична до подібних формальностей, заповнила своїм чітким гарним почерком бланк і простягнула його службовцю.
— Ви ж знаєте, де міститься наш морг, де маленьке приміщення в самому кінці парку, поряд з хвірткою, через яку ви заходили. Мені немає потреби вас супроводжувати; у нас, на щастя, останніми днями був усього один смертний випадок, ви не помилитесь. Проте я мушу вас попередити, що труна дуже важка, виготовлена із свинцю.
І додала, простягуючи службовцю монету:
— Ось вам п'ять франків.
Чоловік зняв кашкета.
— Дякую, мадемуазель Данієль, — сказав він. — Ми вип'ємо з приятелем за ваше здоров'я.
І пом'явшися, додав:
— Все ж таки треба, щоб хто-небудь допоміг мені перенести труну до фургона. Коли, як ви кажете, вона свинцева, то я не зможу впоратися з нею сам.
— А водій? — спитала мадемуазель Данієль.
— Він має розпорядження не залишати автомобіль. Та це й не його діло.
Старша медсестра не наполягала; поміркувавши мить, вона глянула на служника, що стояв біля дверей.
— Максіме, допоможіть йому.
Але служник енергійно запротестував:
— Е ні, тільки не це! Я уклінно перепрошую, що змушений відмовитись, але це не входить у мої обов'язки; мерці справляють на мене таке сильне враження, що я напевно не спатиму вночі. До речі, ви добре знаєте, що я тут тимчасово, тільки-но знайду собі місце десь у місті, так зразу ж піду звідси.
Данієль не наполягала; поміркувавши і не в змозі вічно переборювати нехіть служників, вона зітхнула, наче кажучи: «Біда, коли немає дисципліни!» Раптом її обличчя проясніло і вона сказала неслухняному служнику:
— У нас є новий санітар, що його взяли сьогодні після обіду. Він зараз чергує у корпусі А, його зовуть Клод, сходіть за ним.
— Гаразд, — відмовив служник і вийшов.
Скоро він вернувся разом із санітаром. То був чоловік близько сорока п'яти років, міцної статури, з густим чорним кучерявим волоссям. З бакенбардами, але без вусів, він мав вигляд старого лакея; його дуже гострий погляд привертав би до себе увагу, коли б він весь час не приховував його за червонуватими повіками, які безперервно кліпали.