Порожня труна
- Автор: Сувестр Пьер, Аллен Марсель
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Год: «ВСЕСВІТ»
- Переводчик: Петро Таращук
- Жанр: Иронические детективы
Электронная книга - «Порожня труна». Краткое содержание книги:
Французи П’єр Сувестр (1874–1914) і Марсель Аллен (1885–1969), юристи за фахом і журналісти за покликанням, написали понад тридцять романів про створеного їхньою фантазією невловимого злочинця Фантомаса. Всі вони логічно пов'язані між собою. Сюжетні лінії переходять з одного роману в інший, як і головні герої — Фантомас, його переслідувачі поліцейський інспектор Жюв, журналіст Фандор, його наречена Елен. Деякі другорядні персонажі з одного роману, з'являючись в іншому, виходять на перший план. Події переносяться з Франції до Голландії, Англії, Німеччини, Америки, вони охоплюють увесь світ. Найпрестижніша клініка, паризька біржа, аристократичний клуб, двір королеви Голландії, вельможні родини, Французький монетний двір, паризьке й лондонське дно суспільства, дворянські замки і селянські ферми, паризьке підземелля і президентський палац — усе це арена зухвалих і жахливих злочинів Фантомаса, який прибирає подобу фінансиста, санітара, аристократа, слуги чи просто волоцюги. Авторський вимисел накладається на сучасні авторам події, в них згадуються реальні особи, через що неймовірні пригоди виглядають дуже правдоподібними. Все це в поєднанні з напруженими й динамічними сюжетами й стало причиною надзвичайної популярності романів про «Генія злочину».
Перший із серії цих романів, який так і називався «Фантомас», вийшов у світ 1911 року і мав шалений успіх. Видавці вимагали продовження й автори поставили літературний процес на потік. Протягом кількох років вони щомісяця випускали детектив на двісті сторінок. Крикливі назви зразу привернули увагу читачів, ними захоплювалися представники всіх верств, популярність поширилася по всьому світі, їх перекладали багатьма мовами.
Роман «Порожня труна» було написано в 1913 році. Він є продовженням попереднього; деякі події, описані в ньому, одержують своє завершення, інші — виринатимуть у наступних. Жорстокий, підступний, невблаганний «Геній зла» заради грошей готовий на все. Йому протистоять інспектор Жюв і його друг Фандор. Боротьба йде не на життя, а на смерть, але в останню мить, коли, здається, хтось із них уже приречений, непередбачений випадок рятує його. Вони залишаються живими, щоб продовжити своє суперництво на сторінках наступного роману.
Того дня старша медсестра лягла пізніше, ніж звичайно. Вона засиділася, щоб довести до ладу рахунки, які затримав доктор Дроп. Пробило третю годину ночі, коли Фелісіте хапливо накинула на худі плечі велику чорну шаль і вирішила сходити й подивитися через садові грати, хто б то міг у цю пізню годину так наполегливо надзвонювати.
Вона була не боязкої вдачі, але коли вийшла на ґанок корпусу для тяжкохворих і майже безнадійних пацієнтів, який виходив у сад, де любили прогулюватися за гарної погоди хворі, що видужували, то здригнулася, опинившись у суцільній темряві, що її посилював туман. Холодна ніч була така жаска, вітряна й непривітна.
На мить Фелісіте зупинилася. Однак дзвінок не вщухав, і вона мужньо рушила вперед, спустилася по східцях і пішла під муром.
Перед корпусом для видужуючих вона оглянула вікна, щоб упевнитися, чи ніде не світиться.
— От, усі собі сплять, — бурчала стара медсестра, — поки все гаразд, слава Богу, але… з теперішнім персоналом завжди потерпаєш, аби не було скарг.
У Фелісіте, як у кожної літньої жінки, вочевидь, укоренилося почуття недовіри до молоді, з-поміж якої їй доводилося вибирати медсестер. Вона вважала ненадійною прислугу, якій ще не виповнилося п'ятдесяти років, і знай повторювала:
— Всі вони негідники й одне одного варті.
Тим часом старенька вийшла до заґратованої хвіртки, крізь яку побачила постать одягненого в чорне чоловіка. Він нетерпляче тупцяв і, здається, тільки-но вискочив із таксі, що стояло неподалік. Чоловік цей Фелісіте був зовсім незнайомий. Спочатку вона подумала, що це родич якогось хворого приїхав довідатися про його здоров'я, незважаючи на пізній час. Але зразу ж відкинула це припущення, зваживши, що саме тепер ніхто з хворих не перебуває в загрозливому стані, крім, звичайно, жінки з двадцять четвертої палати і чоловіка з дев'ятнадцятої. Але ясно, це не до них.
Підійшовши під саму хвіртку, Фелісіте спитала:
— Чого вам треба, добродію?
Одягнений у чорне чоловік украй знервованим, з металевими нотками голосом гукнув:
— Професор Поль Дроп тут?
Фелісіте здивувалася, почувши таке запитання. Певна річ, це зовсім не підхожий час для візитів. Що це собі надумав оцей добродій, питаючи пана професора саме тоді, коли всі порядні люди давно сплять?
Фелісіте у відповідь пробуркотіла:
— Так, професор Дроп мешкає тут, це я вам. можу сказати з такою ж певністю, як і те, що він зараз спить.
Чоловік, наче зовсім не здивувавшись такому прийому, відрубав:
— Відчиніть мені й повідомте пана професора, що мені треба негайно його побачити.
Фелісіте не ворухнулася.
— Пан професор Дроп відпочиває, він не встане з ліжка. Що ви від нього хочете?
На це запитання невідомий нетерпляче сплеснув руками.
— Я не можу вам цього сказати, — заявив він, — але ладен вас запевнити, що мені конче потрібно, аби професор Дроп згодився мене прийняти. Це дуже терміново й необхідно.
Він говорив з владною впевненістю, як людина, котра не сумнівається, що її бажання буде задоволене.
На його біду, стара Фелісіте була така ж вперта, як і він.
— Приходьте завтра, — запропонувала вона, — годині об одинадцятій.
— Пані, — наполягав невідомий, — запевняю вас, що мені необхідно бачити доктора Дропа; марна річ мене відсилати геть, я не піду звідси, не поговоривши з професором. До речі, я не хотів би завдавати вам клопоту, не віддячивши вам. Ось, візьміть…
При блідому світлі газового ріжка, що освітлював тротуар і відкидав миготливі тьмяні відблиски на грати, Фелісіте побачила, що невідомий простягає їй банкноту.
Це був очевидний аргумент і аргумент вагомий. Якби прохання було висловлене вдень, а пропозиція зроблена не в такій різкій формі, вона б погодилася.
Однак стара медсестра не простягнула руку. Її охопив якийсь безпричинний страх, незрозумілий і раптовий.
«Що це йому забаглося? — подумала вона. — Чому він пропонує мені таку щедру винагороду! Ні, тут щось не те! — Вона відступила на крок. «Боже милий! Хіба знаєш, з ким доводиться мати справу в таку пору? Що йому треба, цьому таємничому відвідувачеві? А може, він убивця чи якийсь злочинець?»
Задкуючи, Фелісіте пробурмотіла:
— Дуже дякую, добродію, але я на це не згодна. В мене є інструкції, яких я дотримуюся. Пан доктор Дроп відпочиває, я не можу його будити. Врешті, я вам уже сказала, що пан професор не приймає раніше одинадцятої ранку. — І вона рішуче повернулася. — На добраніч, — додала вона.