Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Хоча більшовики керували Києвом лише кілька тижнів, Ленін встиг зрозуміти, чого можна чекати від України в складі комуністичної держави. Намагаючись нагодувати революціонерів, які привели його до влади, він негайно відправив Червону армію в Україну в супроводі «продовольчих загонів», проінструктованих конфіскувати селянське зерно. Він призначив провідного грузинського більшовика Серго Орджонікідзе «надзвичайним повноважним комісаром», відповідальним за реквізицію українського зерна.[77] Редакція «Правди» із захопленням повідомляла про успіхи цих солдатів і запевняла своїх читачів у російських містах, що радянське керівництво вже почало вживати «надзвичайних заходів» у заготівлі зерна в селян.[78]

А за лаштунками телеграми Леніна щодо України звучали так: «Заради Бога, — писав він у січні 1918 року, — застосуйте найбільш енергійних і революційних заходів для відправки хліба, хліба, хліба!!! Інакше Петроград помре від голоду. Використовуйте спеціальні потяги та спеціальні загони. Збирайте та охороняйте. Супроводжуйте потяги. Інформуйте нас щодня. Заради бога!»[79] Швидка втрата України на користь німецької та австрійської армій на початку березня розлютила Москву. Розгніваний Сталін засудив не тільки український національний рух та його вірних селянських прихильників, а й «українських більшовиків», які втекли з Харкова та нашвидкуруч утворили ще один «український радянський уряд» у вигнанні, по той бік кордону в Ростові. Сталіну інстинктивно не подобалася ідея «українських більшовиків», і він вважав, що вони повинні припинити намагання створити окрему партію. Він критикував їх з Москви: «Годі грати в уряд та республіку. Час припинити цю гру, досить означає досить».[80]

У відповідь один з небагатьох українськомовних комуністів написав з Ростова ноту протесту до Ради народних комісарів у Москві. Заява Сталіна, як зазначив Микола Скрипник, сприяла «дискредитації радянської влади в Україні». Скрипник таки вірив у можливість «українського більшовизму» і був одним із перших поборників того, що згодом дістане назву «націонал-комунізму» — переконання, що комунізм може мати окремі форми в різних країнах — отже, є прийнятним для української національної свідомості. Він уважав, що нетривала влада Центральної Ради породила правдиве прагнення до самостійності України і запропонував більшовикам визнати і врахувати це прагнення. Скрипник зазначав, що український радянський уряд у своїх рішеннях повинен базуватися не на поглядах деяких народних комісарів з Російської Федерації, а дослухатися до мас, до трудового народу України.[81]

На цей час Скрипник виграв цей двобій, але не тому, що більшовики вирішили почути маси або трудовий народ. Після першої поразки в Україні Ленін просто вирішив вдатися до іншої тактики. Використовуючи методи, які пізніше (значно пізніше, але в схожому контексті) іменують «гібридною війною», він наказав своїм силам, що вступали в Україну, приховувати факт, що насправді вони були російськими формуваннями, які боролися за єдину більшовицьку Росію. Натомість вони називали себе «українським радянським повстанським рухом» — це мало на меті спантеличити противника. Ідея полягала в цинічному використанні риторики національного руху для того, щоб переконати населення прийняти радянську владу. У телеграмі командуванню Червоної армії на фронт Ленін пояснював: