Втомлені гори

Потім зрозумів. Зрозумів, що вчитись Необхідно нам, Щоб хвости не чистить, Не крутить волам. Батько всяк старався Й все робив для нас, Тільки б закінчили Хоч десятий клас. Потім нас направив У великий світ Всього, що одягнутих, Молодих, як цвіт. Ні багатств, ні слави З нас ніхто не мав, Та зате освіту, Розум батько дав. З цим от і поїхав Київ штурмувать, Й так ото і став я В місті працювать. Йшли-спливали роки, Мов із гір вода, Як зробив я кроки Ближче до Дніпра. Ось я на будові – Штукатур-маляр, А колись по слову Я читав буквар. Писав я з римами й без рими, Як вмів – і вздовж, і впоперек, Але пробачте, люди милі, Який же з мене ще поет? А тому, може чути в змісті Прийдеться нотки негативні, То знайте: коми не на місці – Вони у цьому всьому винні. Закінчив десять, та й понині Як треба синтаксис не знаю: Знак треба ставить в середині, А я його поставлю скраю. Отож, якщо я вам потрібний, То напишіть в мій край лісний: Пролетарська, двадцять, бачите, Номер не складний. А кому? Мене там знають – Дім, що в Ірпіні, Й Валентином називають Там мене всі дні. Ну а прізвище – Кудрицький, Бо кудрявий сам, І на цьому, добрі люди, Шлю привіт свій вам. 28.5.1959 р. ІДУ ХРЕЩАТИКОМ Який величний ти сьогодні, Мій красень-Київ і Дніпро, І люди, що ідуть з роботи, Які будують в нас метро. Ідуть Хрещатиком дівчата, І кожна з них, як в полі цвіт, Ну хто від них щось бачив краще, Як їм було по двадцять літ? 15.7.1958 р. ОСІНЬ ПУШКІНСЬКА О, як люблю я, друзі, осінь, Тумани сиві і дощі, Коли втомивсь за літо промінь Й ледве торкається душі. Коли журлива горобина Немов пригнічує тебе, Сумною робиться ліщина, Холодним небо голубе. І від пори пожовкле листя, І від капусти в полі пні, Які завжди, як баба Христя, Про сум нагадують мені. 15.7.1958 р. ПРАЦЬОВИТИЙ Кожен лишає на землі: Хто розум, а хто ступу, А інший, той, що тільки їсть, Неначе гору – купу. Ну, проїв ти дачу, Ну, проїв ти дом, Навалив ти купу Гарну під вікном. Хто не йде – любується: – От так вже гора, Видно, що людина Трудова була. Видно зразу: хлопець Працьовито жив, Бо хіба ж ледачий Стільки б навалив? 27.2.2007 р. ЩОБ БУТЬ ПРЕЗИДЕНТОМ Тому й не став ти Президентом, Що ти не був інтелігентом. 19.4.2007 р. КАМІННЯ ПРОТИ ЗЛА Я пишу для друзів і знайомих, Для дітей, онуків і рідні, То ж, скажіть, чи можу я лукавить І співать відспіваним пісні? Проти честі й правди не попрете, А якщо хтось скаже: "це не так" – Він в мені відчує свого ката, Бо за правду буду, як Спартак. Я пишу для тебе, Україно, Не за гроші, не за ордени, А щоб люди ніжно посміхались І раділи голосно вони. Щоб держава наша молоділа Від Карпат до самого Донця, І людина щоб завжди раділа, А не озиралась без кінця. Я пишу не гімни для начальства І не оди спритненьким ділкам, А якщо і гімни, то народу, У якого не душа – а храм. І слова мої – то не бахвальство, То – каміння проти сили зла, Проти тих, що люд наш обікрали, Й проти тих, що совість підвела. Бо якби писав для кровопивців, То давно б вже був на висоті Тій, де всі і покидьки, і вбивці, І нові непризнані святі. 19.1.2003 р. МОНСТРИ Помре колись людина Проста і працьовита, І замість неї монстри Появляться сердиті. І будуть нас ще більше Душити і гнобити, Бо що чекати можна В державі від бандитів? 9.9.1992 р. КАПІТАЛІЗМ По дорозі, мов скаженний Мчить до нас капіталізм. І направо, і наліво Тиче дулі всім під ніс. По державі нашій мчиться Ніщо інше, як кошмар. От тобі і регіони, От тобі і ідеал. Хто без сорому і честі – В того вілла вже і став,