У задзеркаллі 1910—1930-их років

У будь-якому разі професійному психіятрові легше, адже він може сказати все, що хоче, не будучи запідозреним у банальності чи реакціонерстві. Мабуть, створюючи музей при міській психіатричній лікарні № 15, леґендарній Сабуровій дачі у Харкові, її завідувач Петро Тодорович Петрюк не надто переймався риторичним питанням: що є мистецтвом, а що — ні? В суті речі, йшлося лише про проблему дефініції, аналогічній тій, що виникає при спробі розмежували «хворе» й «здорове».

Як знати, психіятри уникають того, що може завдати болю пацієнтам (і цим вони різняться від критиків): слово «божевільний» — заборонене, «душевнохворий» — маловживане. Згідно з медичними приписами пацієнтів треба ввічливо називати «аутсайдерами». І це зауважуєш при огляді експонатів музею на Сабурці, сформованих специфікою цього закладу: чудернацькі малюнки, невибагливі віршики, химерні замки із сірників, згаданих З. Гіпіюс. Таким чином, позиція аутсайдера — це те, що неминуче пов’язує тутешніх «душевнохворих» пацієнтів та їхню трудотерапію з більшістю персонажів нинішнього сучасного мистецтва й літератури, не визнаних соціюмом. Аутсайдерство взагалі можна вважати соціяльною діягнозою модерного мистця.

Втім, уперше вищезгадана сентенція наочно підтверджується лише в цьому музеї. Історично беручи, на Сабуровій дачі багато чого в історії не лише психіятрії відбувалося вперше. На території колишньої садиби генерал-губернатора Слобожанщини, славного Петра Сабурова, який заповідав свій маєток лікарні, оскільки мав душевнохвору дочку, двісті років тому був заснований психоневрологічний комплекс. Саме тут, у найбільшій в царській Росії психлікарні на 1100 ліжок, головлікар М. Країнський влаштував у 1897-му році перший в історії психіятрії мистецький «перформанс». Виголосивши з балькону лікарні промову щодо гуманного ставлення до пацієнтів, він власноруч розв’язав 120 хворих і спалив гамівні сорочки у дворі лікарні. У такий спосіб вперше закладалися підвалини системи не-утискання у російських «будинках скорботи».