Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море

«На борту «Мод», — писав у своїх спогадах доктор Херальд Свердруп, — я мав можливість добре пізнати Амундсена — не такого, яким бачили його у святковій, урочистій обстановці, а такого, яким він був щодня: дбайливо одягнений, вибритий, хоч у цих безлюдних місцях дуже легко занехаятися. Його каюта завжди з самого ранку була прибрана, ніби приготовлена для прийому гостей. Кожен день він заздалегідь розплановував по хвилинах. У кают-компанію капітан завжди приходив перший. Рівно о восьмій сідав снідати. Якщо хтось із нас, заспавши, спізнювався, капітан зустрічав його незмінною усмішкою, але досить було йому кинути кілька необразливих ущипливих словечок, і винному ставало ніяково. Жарт Амундсена був колючий і влучний; капітан не щадив інших, але не жалів і самого себе.

Хоч би яка була погода — туман, сніговиця чи лютий мороз, — він щодня кілька годин у день бував на повітрі і радив робити це іншим.

«Цю звичку я засвоїв з дитинства. Тії я завдячую своїм здоров'ям, — казав Амундсен. — Адже я був хворобливою дитиною, і, якби не загартовував себе, мені довелося б усе життя чахнути десь за столом над паперами. Та я вчасно зрозумів, що в таких умовах умер би з нудьги».

Багато годин він просиджував над записами, у вільні хвилини сам лагодив свій одяг, прав, охоче готував для всіх обіди, якщо не був зайнятий науковими дослідженнями обчисленнями чи спостереженнями. Жадібно поглинав книжки, легко запам'ятовуючи найдрібніші деталі. Його цікавило все. Він хотів усе збагнути, всього навчитися. Амундсен міг, наприклад, годинами розпитувати мене про наукові проблеми біології. Вечорами охоче бував у нашому товаристві. Слухати його було дуже цікаво, а розповідати він міг без кінця. В кожному учасникові нашої експедиції він умів збудити інтерес до якоїсь справи. Мав щодо цього незвичайні здібності, я сказав би, талант. Він міг би бути чудовим педагогом, улюбленцем студентів. Якщо хтось добивався успіху в роботі, він не шкодував похвали, цілком слушно вважаючи, що ніщо так не спонукає до праці, як заохочення. Ми всім серцем любили свого керівника, безоглядно корилися йому і всіляко старалися, щоб ніколи нічим не завдати йому прикрості.

Таланти Амундсена цінувалися тут ще більше, бо ми в цих пустельних місцях, без радіо, були повністю відрізані од світу. Він умів також тримати людей в шорах. Дбав про чистоту не тільки в буквальному розумінні: на «Мод» ніколи не пролунало жодного слова чи речення, яких не можна було б повторити у неділю вранці, виходячи з церкви. Хоч ні Руал Амундсен, ні інші члени експедиції не були похмурими людьми. Навпаки, на судні завжди, за будь-яких обставин, панував гарний, дружелюбний настрій.

Під час кількох зимівель на «Мод» я мав нагоду ближче познайомитися і з товаришами Руала Амундсена по його попередніх експедиціях. Усі вони підкреслювали, що з ним почувають себе безпечно. Він мав якесь надзвичайне вміння передбачати труднощі й перешкоди, що для всіх були несподіваними, і відважно долати їх. Він ніколи не виходив непідготовлений назустріч невідомому. Не випробовував долю, не будучи впевнений у своїх силах. Товариші по експедиціях любили його і ладні були піти за ним хоч у самісіньке пекло. Вони відчували його велику братерську любов і віддячували йому сторицею. Вони ніколи не критикували його, нічого від нього не вимагали.