Новітнє вчення про тлумачення правових актів

Видається, що сфера застосування висновків від попереднього правового явища до наступного та від наступного правового явища до попереднього є значно більш широкою, ніж про це говорили науковці до останнього часу.

3. У сучасній літературі виявляється суперечливий підхід до визнання юридичної сили правових приписів, що випливають із актів законодавства та виявляються висновком від попереднього правового явища до наступного і навпаки. З одного боку, наприклад, беззастережно стверджується, що обов’язок не завдавати шкоди фізичній особі, її майну, майну організації сформульований у Цивільному кодексі у вигляді заборони[257]. Але ж у ст. 1166 ЦК (автор посилається на чинну у той час ст. 440 ЦК Української РСР 1963 р., що має mutatis mutandis той же зміст, що і ст. 1166 ЦК 2003 р.), не формулюються ні обов’язок не завдавати шкоди, ні заборона її завдавати. Відповідні заборона і обов’язок випливають із ч. 1 ст. 1166 ЦК і виявляються висновком від наступного правового явища (обов’язку відшкодувати шкоду) до попереднього (обов’язку не завдавати шкоди, заборони завдавати шкоди). У цьому випадку інтуїтивно визнаються ті результати тлумачення, які коректно можна отримати тільки за допомогою висновку від наступного правового явища до попереднього.

С. П. Головатий на підтвердження належності до повноважень Конституційного Суду України питання створення більшості у парламенті на основі об’єднання депутатських фракцій і груп наводить такі аргументи: «Не може бути такого, щоб питання легітимності актів, що є результатом діяльності органу державної влади в Україні, входили до «сфери повноважень» Суду, тоді як питання легітимності створення цього органу залишалися б «поза сферою повноважень Конституційного Суду України». Адже логіка доволі проста і неспростовна: нелегітимно створений орган не може продукувати легітимних рішень. Тому слід виходити з того, що принцип законності, закріплений низкою положень Конституції України (зокрема в таких, як частина друга статті 6; частина друга статті 8; частина друга статті 19), однаковою мірою стосується і питання «створення більшості у парламенті», а отже, не може перебувати «поза сферою повноважень» єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні»[258].

Слід погодитись з аргументами С. П. Головатого. Але ж ця дискусія і взагалі не виникла б, якби майбутні юристи ще в процесі навчання освоїли висновок від попереднього правового явища до наступного і навпаки та відповідно аргументували своє розуміння змісту подібних положень актів законодавства.

Стверджується, що сторони зобов’язання щодо відшкодування моральної шкоди не вправі вирішити за взаємною згодою питання про розмір грошового відшкодування моральної шкоди[259]. Очевидно, мається на увазі, що із формулювання абзацу другого ч. 3 ст. 23 ЦК («розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості») не випливає обсяг суб’єктивного права однієї сторони правовідносин та кореспондуючого цьому праву обов’язку іншої сторони. Насправді, реалізація права на відшкодування моральної шкоди та виконання зустрічного обов’язку можуть бути здійснені без звернення до суду, оскільки висновком від наступного правового явища (права та обов’язку суду визначити з використанням певних критеріїв розмір моральної шкоди) до попереднього (права на відшкодування та обов’язку відшкодувати) виявляється, що одна особа має право на відшкодування моральної шкоди в певному розмірі, а інша особа несе відповідний обов’язок. А тому сторони, за якими визнається право здійснювати свої цивільні права вільно, на власний розсуд (ч. 1 ст. 12 ЦК), можуть домовитись про відшкодування моральної шкоди (без звернення до суду) і про розмір такого відшкодування.